Я раніше була одружена. Після заміжжя ми з чоловіком і сином переїхали до його великої квартири. А от його батьки, мої свекор і свекруха, стали жити в моїй однокімнатній. Це було спільним рішенням, адже молодій сім’ї потрібно більше місця, ніж двом старшим людям.
Ми жили щасливо, і мені здавалось, що так буде завжди, але одного дня чоловік заявив мені, що йде. Знайшов собі молодшу і привабливішу дівчину, а моє тіло його більше не приваблює.
Дівчині не було де жити. Вони зустрілись, коли чоловік був у відрядженні, тож квартиру їм довелось винаймати. А потім чоловікові в голову прийшла «геніальна» думка. Вирішив, що його батькам варто переїхати до мене, а мою маленьку квартиру віддати йому і його новій дівчині. Бачте, і мені буде не так нудно, і за батьками буде кому наглянути, і йому так буде зручніше. Йому здалося, що так усі залишаться задоволені.
Я просто втратила дар мови, коли почула цю пропозицію.
Ви не подумайте, в нас з його батьками чудові відносини, ми завжди ладнали, але це не означає, що я хочу з ними жити.
Ми довго сварились, сперечались, а я все ж не погодилась на його пропозицію. Ось, як ми зрештою вчинили: свекруха зі свекром переїхали у велику квартиру свого сина, а я з сином повернулась у свій рідний дім. Мені такий варіант дуже підійшов. А чоловік з новою дівчиною продовжують жити на квартирі, яку винаймають, а часом залишаються в його батьків.
Нам же ж з сином цілком вистачає місця в маленькій, але власній квартирі. Ось це я вважаю вийшло справедливо.
Чоловік досі намагається переконати мене, щоб я віддала квартиру йому, але я не дурна. Чому він лише вирішив, що я погоджусь на таке?