Ми з дружиною p0злyчuлucь вже багато років тому. Нічого серйозного, просто відверто набpuдли одне одному. Квартира, в якій ми жили, належала її матері, тож логічним було, щоб з’їхав саме я. Діти наші вже дорослі, тому моєї опіки не дуже потребують.
Я переїхав до матері. У неї велика квартира, в якій тепер живемо ми з матір’ю і моєю сестрою. Вона вже доросла, але з особистим життям у неї не склалось, вона так і не вийшла заміж. Я довго намагався знайти якусь роботу, але це виявилось аж надто складно. Підробляв то в одному місці, то в іншому, але цього ледве вистачало мені на життя. А хотілось ще й дітям помогти, і в матері на шиї не сидіти. Зрештою, у сім’ї усі мали стабільний дохід, окрім мене.
Тоді я прийняв рішення поїхати закордон на заробітки. Планував на рік-два, щоб назбирати грошей на власну квартиру і на допомогу рідним.
Хоч спершу було важко, але я швидко адаптувався і привчився до тамтешнього життя. За час, що я був закордоном, обидві мої доньки вийшли заміж, я оплатив частину витрат за весілля і допоміг їм із купівлею житла. Окрім того, завжди надсилав гроші матері, щоб ремонт зробила, нові вікна поставила, меблі купила.
Зрештою так минуло 8 років. Я вже добряче постарів, тож не мав більше ні сил, ні бажання залишатись закордоном. Прагнув повернутись додому. Мені здалось, що матір із сестрою були не проти, а навпаки підтримали моє рішення, та й за дітьми я дуже скучив.
Повернувся додому, знайшов підробіток. Невеликий, але разом із відкладеними грошима на життя вистачало. Все налагодилось, і я думав, що так і буде.
Одного разу я вирішив відремонтувати дверцята в шафі, бо вони відставали. Коли я розбирав їх, то випала пачка документів. Не хотів дивитись, але краєм ока побачив, що серед них є і заповіт, у якому мати віддає свою квартиру моїй сестрі. Мені стало дуже неприємно, і я одразу розповів їм про знахідку. Мати довго оправдовувалась тим, що думала, ніби я залишусь закордоном і влаштую своє життя там.
Але я вже давно повернувся. А квартиру мати переписала на сестру майже одразу, як я поїхав. Я ж стільки часу працював, аби мати змогу все в домі відновити, щоб життя тут було комфортним. А тепер не знаю, що робити. Відкладених грошей не вистачить на свою квартиру, але і тут залишатись я не хочу.