Нещодавно я народила другу дитину. У нас і так з чоловіком не найкращий фінансовий стан, ми живемо в однокімнатній квартирі, їздимо на старій машині, а тепер зовсім тісно стало. Мої друзі живуть у великих будинках і купують нові автівки, а мені аж заздрісно, що ми не можемо собі таке дозволити.
А батьки чоловіка живуть у великій трикімнатній квартирі, і я розраховувала, що вони нам її віддадуть, бо для чого їм стільки місця. А вони вперлись і не хочуть.
Я, як уявлю життя, яке могло б у нас бути, то одразу сумно стає. Переїхали б до великої квартири, гостей було б не соромно кликати, а за отримані гроші із нашої, однокімнатної, купили б нове авто. Батьки б переїхали до села, у них там будиночок є. Ми б їм внуків на вихідні залишали. Всі були б щасливі.
Я намагалась їх у цьому переконати, але вони не хочуть. Бачте, в селі хата стара і усіх зручностей немає. А те, що їхні діти і внуки страждають, їх не хвилює?
Моя мама теж не краща. Завжди мою сестру більше любила. От наприклад, два роки тому вона продала свою квартиру, щоб купити дві менші, бо сестра хотіла власне житло. А я такої допомоги ніколи не отримувала. Сестра моя навіть дітей не має. Я от вже другого внука для неї народила, хіба я не заслужила на більше поваги?
Навіть не знаю, як мені вчинити і добитись розуміння від родини? Як би ви вчинили на моєму місці?