Мені здається, що інколи дуже корисно послухати якусь хорошу історію. Сьогодні моя черга її розповісти. У мене є син, і зараз він навчається в четвертому класі. Рік тому до школи забрів маленький котик, тоді ще зовсім нещасний.
І чомусь він обрав саме клас мого сина. А діти виявились добрими, нагодували його, відмили, назвали Томом, як із мультфільму.
Я помітила, що на сина у школі перестали жалітись. Раніше йому часто залишали зауваження, а зараз він тихий і спокійний, не хоче кота лякати. Так само й інші діти. Кіт часто сидить в якоїсь дитини на колінах, чи навіть на парті. Головне, що він завжди тихий, ніколи не заважає проводити уроки. Діти його обожнюють.
Але в кожній історії є негативний персонаж. Одна мама із нашого класу вирішила, що котові не місце у школі, та добилась в директора, щоб йому відшукали дім. Власника знайшли швидко, тож наступного тижня кота не було. Діти сумували, навчання йшло дуже важко. Та й кіт почувався некомфортно в чужому для себе місці.
Тоді класна керівничка вчинила неймовірну річ. Переговорила з директором школи, й вони вирішили найняти Тома на роботу. Все офіційно: завели особисту справу, зробили всі запобіжні заходи та внесли довідки до складу документів. Навіть перелік прав і обов’язків склали.
На честь повернення кота навіть кульки в коридорах розвісили. Для дітей така новина стала справжнім святом. Матір, яка спершу була проти такого “учня”, зрештою прийняла його і подарувала ошийник з емблемою школи.
А ще існує у класі мого сина одне правило. Якщо кіт лягає на зошит, то учень звільняється від обов’язку вести конспект. Вчителька це правило завжди поважає.
Ось так Том знайшов свій дім і став у ньому невіддільним членом.