Коли я був маленьким, то мій дідусь змусив мене навести порядок у машині.
Я пів дня потратив на те, щоб вимити усю автівку, ззовні і всередині теж.
Зрештою прийшов дідусь.
Він оглянув машину, пройшовся навкруги, а тоді відчинив дверцята і завів машину. Але нічого не відбулось. Я дуже здивувався, а тоді дідусь покликав мене до себе.
Я підійшов, і в мене на обличчі було здивування.
Тоді дідусь сказав мені, що машина уже пів року не їздить і її потрібно відвести до майстерні, або викинути та купити таку, що працює.
- Розумієш, синку. Набагато важливіше, чи працює річ, чи здатна довезти тебе туди, куди ти хочеш. Зовнішній вигляд відходить на другий план. Розумієш?
- Так, дідусю.
Зараз я вже дорослий і одружений, а дідусь помер декілька років тому. Я сумую за ним.
Але завжди пам’ятаю його слова і думаю про те, як часто ми дбаємо про те, щоб здаватись доглянутими і успішними, а всередині ми розбиті.
У такі моменти я чую голос свого дідуся, який посміхається мені і каже:
- Розумієш?