Я прийшла на перше побачення зі своїм новим знайомим. Місце зустрічі обрала я. Завжди перше побачення з людиною я проводжу в одному із найдорожчих закладів міста.
Чому? Не знаю до кінця. Але це в мене так званий фільтр. Якщо мій супутник не покаже своєї злості та оплатить все, що я замовлю і не доторкнусь – тоді він мені підходить і ми можемо продовжити спілкування.
Моя подруга вважає, що я таким чином відсіюю жадібних і нервових чоловіків. Швидше за все вона таки має рацію.
Так ось, ми прийшли з Олексієм до кафе, яке знаходилося в самісінькому центрі міста і славилося своїми вишуканими та захмарно дорогими стравами. Людей там було мало – дві пари й самотній хлопець.
Цей молодий чоловік чимось мене привабив. Він сидів із кам’яним виразом обличчя біля великого вікна. Перед ним був відкритий ноутбук, за яким він працював, поруч стояла чашка кави та обід.
Я, як завжди, замовила те, що мало найвищу ціну, навіть не читаючи назви, та спостерігала крадькома за тим молодим чоловіком. Ось так буває – приходиш на побачення з одним, а подобається інший.
Водночас під вікном біля його столика стояло двоє дітей. Можливо вони були безхатченками, а можливо маленькі цигани. Вони уважно спостерігали за тим, як він обідав.
Тоді чоловік зняв зі своїх колін серветку і вийшов до них. Посадив їх за свого столика і запропонував обрати щось поїсти.
Діти були налякані й розгублені. Тоді чоловік запропонував їм піти до вбиральні помити руки та сказав, що сам замовить їм їсти. Діти акуратно і тихенько пішли до умивальника. Помили руки та верталися, як офіціант в прямому сенсі цього слова вишвирнув їх за поріг.
Чоловік помітно розізлився і вийшов. Повернув дітей назад і змусив офіціанта попросити вибачення. Офіціант лише розсміявся.
Діти пообідали. Подякували чоловіку і дивилися на нього наляканими дитячими очима. Він сказав їм, що вдячний за компанію, і дозволив піти.
Коли до нього підійшов офіціант з рахунком – чоловік йому сказав:
– Вас звільнено! До побачення!
Виявилося, що це був новий власник цього закладу.