Я працюю прибиральницею. І перш, ніж ви вирішите мене пожаліти чи осудити, вислухайте цю історію. Пів року тому я влаштувалась на роботу в один із центральних офісів міста. Моєю робою завжди були задоволені, а мені вистачало трохи більше, ніж годину, щоб прибрати все до хорошого стану. За таку роботу я отримую в середньому 5-7 тисяч гривень в місяць.
Заходжу я до директора по заробітну плату. А це був мій вихідний, тож я мала непоганий вигляд, він мене навіть не одразу впізнав. А зайшла я, щоб уточнити щодо знижки на мийку машини. Десь чула, що вона надається співробітникам фірми.
Він дуже здивувався. Видно було, що хотів щось уточнити, але не став. Просто виписав знижку. Думаю, він хотів запитати, звідки у прибиральниці машина, але стримався. Воно і не дивно.
Через тиждень я приїхала на своїй Ауді, щоб скористатись наданою знижкою. А зі мною і чоловік на своїй машині. Потрібно було бачити вираз його обличчя, коли він побачив цю картину.
Цього разу його цікавість перевищила вихованість, тож він запитав, звідки в мене кошти на такий транспорт. От я і розповіла йому, що окрім його офісу, я працюю ще в інших офісах. На кожен з них у мене іде близько години, а прибираю я в офісах через день, от і виходить, що о 5 дня в мене закінчується робочий час, а заробляю я з таких прибирань, близько 60-70 тисяч гривень в місяць. Звідти машина і власна квартира.
Наступного разу двічі подумайте, коли захочеться пожаліти «бідну» прибиральницю.