Близько четвертої ранку за будинками почав гавкати пес. До п’ятої його лай став ще голоснішим. Люди прокидалися на роботу, слухаючи цей настирливий гавкіт із досадою. Близько пів на шосту з дворів потягнулися мешканці, що вирушали на роботу.
Першими, хто вийшов за ворота, були чоловік і жінка, певно, подружжя. Вони вирішили перевірити, хто ж це так гавкає. Пройшовши трохи у бік гаражів, вони побачили вислужнену вівчарку. Вона стояла мордою до будинків і невпинно гавкала. А за нею на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося до пса, розуміючи — він кличе на допомогу.
Але чим ближче вони підходили, тим агресивнішим ставав лай. Пес був серйозний, тому ближче підійти не наважувалися. Жінка запропонувала викликати швидку.
Медики приїхали швидко. Двоє лікарів вийшли з машини, і жінка попередила їх, що собака не підпускає. Та коли вони рушили до потерпілого, вівчарка раптом замовкла. Вона підійшла до господаря і сіла поруч.
Лікарі обережно наблизилися. Пес сидів нерухомо.
— Що робитимемо?
— Здається, розумний, підпустив. Я підійду. Якщо що — баликом відгань.
Лікар поставив аптечку, присів біля чоловіка, стежачи за собакою. Вінчарка мовчки спостерігала.
Пульс був, але слабкий. Чоловік літ 35, втратив багато крові, поранення в живіт. Один медик швидко зробив перев’язку, інший вколов ліки. Пес уважно стежив.
До цього часу вже зібралися глядачі, але не наважувалися підходити ближче десяти метрів. Один із лікарів приніс ноші. Вони обережно поклали пораненого в машину. Взяти пса не дозволяли інструкції. Він дивився на них, вони — на нього. Швидка повільно рушила по нерівній дорозі. Вівчарка бігла поруч…
До лікарні було недалеко. Пес то відставав, то наздоганяв машину. Біля шлагбауму швидка зупинилась. Охоронці підняли перешкоду, і машина заїхала на територію. Водій сказав одному з них:
— У нас поранений чоловік. Це його пес.
— Зрозумів, але що я можу зробити? — Охоронець глянув на собаку й різко командував: — Стоять! Фу! Сидіть!
Ці команди трохи збентежили вівчарку, але вона послухалася, сівши перед шлагбаумом і провожаючи машину поглядом.
Просидівши годину, вона перелігла ближче до паркану, щоб не заважати машинам. Охоронці спочатку стежили, щоб вона не прокралася на територію, але потім, побачивши, що вона чекає, лише час від часу поглядали на неї.
— Що робитимемо?
— Нічого, а що пропонуєш?
— Вона ж скільки тут лежатиме?
— Хто її знає? Може, почекає та піде.
— Ні… Вона розумна. Невже чекатиме?
— А скільки? Якщо там погано, то може й не дочекатися.
— Ось лихо… Може, годувати її?
— Ага! Пригодуй, а потім тебе звільнять.
— То що робити?
— Нічого. Подивимось, може, сама піде. А ні — тоді вирішимо.
___________________________
Настав ранок. Вівчарка все ще лежала біля в’їзду. Охорона змінювалася. Нова зміна отримала пояснення. Один із новоприбулих сказав:
— Піду дізнаюся, що з чоловіком. І про пса розповім, щоб випадково не викликали відлов. Нехай по камерах подивляться… Може, принесу їй їсти.
— Не годують тут!
— Ага, нехай під парканом здохне!
Пес уважно дивився на людей, що обговорювали його долю.
Минуло сорок хвилин. Охоронець повернувся.
— Ну що? Як там чоловік?
— Прооперували. У реанімації. Кажуть, стабільний. Ось, у їдальні забрав залишки… — Він поставив на землю пластикову миску з котлетою, сосискою та глибоку посудину з водою.
— Але тут годувати не можна… Іди сюди, — він покликав пса, ставлячи миски під дерево біля дороги.
Вівчарка уважно дивилася на нього, не рухаючись.
— Іди, їж. Хоча б воду попий. Бери! Можна! — Охоронець намагався згадати команди.
Пес підвівся, але не йшов. Було видно, що вона роздумує. Потім сіла.
— Ну, як хочеш, — чоловік відійшов до будки.
Собака повільно підійшла до миски, обнюхала їжу і жадно почала лакати воду.
___________________________
Минув тиждень. Господаря цієї розумної собаки вже перевели в палату. Він поступово одужував. Розпитати про пса було ні в кого, і від цього було сумно.
Вони жили разом після того, як він пішов у запас через поранення. Служили разом, разом пішли на цивільку. Він сподівався, що така розумна собака не пропаде.
Тим часом вівчарка перемістилася від паркану до дерев. Звідти було зручно спостерігати за в’їздом. Охоронець підгодовував її. Йому спало на думку піти до господаря і сказати, що пес чекає. Після зміни він пішов у відділення, де лежав чоловік.
Охоронець зайшов у палату. Там було чотири ліжка, два з них зайняті.