Тарас їхав у старенькому автобусі по бруківці до батьків у передмістя Вінниці, і серце його стискалося від журби. Він мав повідомити їм новину, яка перевернула б їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківській хаті, виявилося справжнім ударом. Його літні батьки, яких він вважав зразком міцної родини, оголосили про власне розлучення, і ця драма затьмарила все, що він збирався сказати. Тепер Тарас стояв перед вибором, який змінить його життя, а в душі шаленіла буря зі страху, провини та нерозуміння.
Новина про розлучення з Марічкою давалася йому нелегко. Можна було б мовчати, але чутки в їхньому невеликому селищі розносилися швидко. Марічка могла подзвонити батькам і розповісти все зі злості, а брат чи сестра ненароком пробалталися б при зустрічі. Тарас вирішив, що краще самому відкрити правду, щоб потім не виправдовуватися. Він розумів: життя непередбачуване, і від помилок ніхто не застрахований.
Тарас піднявся знайомими сходами, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Іван Степанович, з похмурим обличчям, ніби вже знав, навіщо син прийшов.
— Здоров, — буркнув він. — Добре, що завітав. Заходь.
— Здоров, тату, — відповів Тарас, але в голові мигнула тривога: «Невже хтось вже розповів?» — Мама вдома?
— Вдома, вдома, — роздратовано кинув батько. — Куди їй дітися? Сидить, як пані капризна.
— Ти про що? — не зрозумів Тарас. — Що з тобою?
— А те, що мені стає вже досить! — раптом вигукнув батько, розвернувся й, сопучи від злості, пішов у кімнату.
Тарас, приголомшений, пішов за ним. У вітальні батько плюхнувся на диван, схрестивши руки. Мами, яка зазвичай сиділа з в’язанням, не було. Тарас заглянув у спальню й побачив її — Ганну Петрівну, що стояла біля вікна. Її обличчя було темніше хмари.
— Прийшов? — холодно запитала вона. — Вже пішов від Марічки чи тільки збираєшся?
— Звідки ти знаєш? — серце Тараса тьохнуло. — Чому ти про це питаєш?
— Бо мені треба знати, чи зняв ти квартиру чи ні! — різко відповіла мати.
— Яку квартиру? — розгубився він.
— Ту, де ти житимеш після розлучення! — чітко вимовила вона.
— Поки не зняв, — сказав Тарас. — Але як ви дізналися, що я розлучаюся?
— Дізналися, — похмуро кинула мати. — Ото ж, сину, терміново шукай квартиру, бо я їду жити з тобою!
— Що? — Тарас завмер, не вірячи вухам.
— Ні! — гримнув з вітальні голос батька. Він з’явився в дверях, палаючи гнівом. — З Тарасом буду жити я! А ти залишайся тут, квартира на тебе записана!
— Та ніколи в житті! — скрикнула мати. — Я не залишуся в цьому домі, де все просякнуте твоєю впертістю!
— Стій! — Тарас переводив погляд з одного на другого. — Ви взагалі про що? Куди ви зібралися?
— Туди, куди й ти! — заявив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!
— Чому молодець? — Тарас відчував, що земля йде з-під ніг.
— Тому що саме час! Ми з матір’ю теж розлучаємось! — випалив батько.
— Що?! — Тарас онімів. Він чекаВін вийшов на вулицю, і лише тепер йому спало на думку, що саме батьки через свій власний розлад навмисно навіяли йому страх розриву, щоб він цінував те, що має.