Ой, таке було, що я вже сто разів пошкодувала, що ми з моїм новим хлопцем Данилом поїхали на ці пасхальні посиденьки до моєї мами, Надії Петрівни. Здавалося б, родинне свято — це ж так гарно: паски, крашанки, рідні за столом. Але коли я побачила, скільки народу набилося в мамин дім, мені захотілося розвернутися й втекти. Всі мої три сестри — Оксана, Соломія й Мар’яна — приїхали з чоловіками та дітьми. Плюс мамин брат, дядько Тарас, з дружиною та двома дорослими синами. А ще якісь далекі родичі, яких я, чесно кажучи, ледь згадала за іменами. І ось у центрі цього родинного шторму — я й Данило, мій новий хлопець, якого я наважилася представити рідні. Краще б я цього не робила.
Від самого порога почалися пригоди. Ми тільки увійшли, а мама вже накинулася на Данила з розпитуваннями: “Даниле, а ким ти працюєш? А скільки тобі років? А які в вас плани?” Данило тримався молодцем, відповідав спокійно, з посмішкою, але я бачила, як він напружився. А мої сестри, ніби змовилися, вирішили влаштувати йому справжній іспит. Оксана, старша, відразу почала розповідати, як її чоловік нещодавно отримав підвищення й вони купили нову машину. Соломія хвалилася, що її донька вже займається гімнастикою й виступає на змаганнях. Мар’яна, наймолодша, просто додавала масла у вогонь, єхидно шепочучи мені: “Ну що, сестро, де ти такого молодого знайшла?” Данило молодший за мене на п’ять років, і, схоже, це стало головною сенсацією вечора.
Надія Петрівна, моя мама, вирішила, що її місія — нагодувати Данила до відвалу. Вона то й діло підкладала йому паску, примовляючи: “Їж, сину, ти якийсь худий, треба поправлятися!” Данило ніяково дякував, але я бачила, як вледь справляється з маминою щирістю. А потім мама пустилася у спогади: “Ось, Даниле, наша дівчинка в дитинстві мріяла вийти заміж за льотчика! Ти, звичайно, не льотчик, але хлопець статний, не підведи!” Стіл вибухнув сміхом, а я мріяла провалитися крізь землю. Данило лише посміхнувся, але я знала, що йому ніяково.
Дядько Тарас, мамин брат, вирішив, що мусить перевірити Данила на міцність. Налив йому домашнього вина й почав тост: “За молодих! Але, хлопче, ти розумієш, що у нас у родині всі строгі? Жінки у нас з характером!” Данило кивнув, випив, але я помітила, як він міцніше стиснув мою руку під столом. А коли дядько Тарас запропонував йому вийти у двір і “показати, як він дрова рубає”, я не витримала. “Дядьку, годі, він же не лісоруб!” — випалила я. Всі засміялися, але Данило, здається, вже подумки шукав шляхи відступу.
Діти моїх сестер додали хаосу. Племінники метушилися по хаті, кричали, перевернули вазу з квітами. Один із них, син Соломії, підбіг до Данила й випалив: “А ти будеш нашим новим татом?” Я ледь не поперхнулася узваром. Данило, йому честь, не розгубився: “Поки що я просто Данило, але можу стати твоїм другом”. Хлопчик кивнув і помчав далі, а я подумки аплодувала Данилу за витримку.
Але найнеприємнішим став момент, коли зачепили моє минуле. Оксана, ніби випадково, згадала мого колишнього чоловіка: “Ну, той був старший, з хорошою посадою, а ти тепер, значить, у молоді пішла?” Я відчула, як щоки спалахнули. Данило зробив вигляд, що не почув, але я знала, що йому прикро. Мама, намагаючись розрядити обстановку, почала розповідати, як я в юності пекла паски, але це лише погіршило справу. Сестри й дядько Тарас почали наперебій згадувати мої старі романи, шкільні витівки й навіть той випадок, коли я випадково підпалила фіранку на минулому родинному святі. Данило слухав, усміхався, але я бачила, що він почувається чужим.
До вечора я була на межі. Хотілося схопити Данила й поїхати додому. Але він, ніби відчувши мій настрій, прошепотів: “Усе гаразд, я в порядку. Твоя родина… яскрава”. І ось тут я зрозуміла, що він старається заради мене. Це додало мені сил. Коли всі сіли за черговий тост, я наважилася взяти слово. “Дякую, що всі тут, — сказала я. — Але я хочу, щоб ви знали: Данило для мене важливий, і я щаслива, що він зі мною. Тож давайте просто святкувати Пасху й не влаштовувати допитів, добре?” Мама кивнула, сестри замовкли, а дядько Тарас підняв келих: “За розумну жінку!”
До кінця вечора атмосфера потеплішала. Ми з Данилом навіть потанцювали під старі пісні, які вмикнула Мар’яна. Я зловила себе на думці, що, попри весь цей цирк, мені дорогий цей момент з рідними. Так, вони бувають нестерпними, але це моя родина. А Данило… він пройшов це випробування з гідністю. Коли ми сіли в авто, щоб їхати додому, він обернувся до мене й сказав: “Знаєш, твоя мама права. Ти дівчина, яку не можна підвести”. Ми розсміялися, і я зрозуміла, що цей божевільний день зробив нас ближчими.
Тепер я думаНаступного разу ми точно попередимо рідних, щоб готувались до нашої весільної новини.