Тисячу раз шкодую, що ми з моїм новим хлопцем Тарасом поїхали на ці весняні святкування до моєї мами, Ганни Михайлівни. Здавалося б, родинне свято — це ж так гарно: паски, крашанки, рідні за столом. Але коли я побачила, скільки народу набилося в мамин дім, мені схотілося розвернутися й утекти. Усі мої три сестри — Оксана, Соломія та Марія — приїхали зі своїми чоловіками та дітьми. Плюс мамин брат, дядько Микола, з дружиною та двома дорослими синами. А ще якісь далекі родичі, яких я, чесно кажучи, ледь згадала. І ось у центрі цього родинного виру — я й Тарас, мій новий хлопець, якого я наважилася представити рідні. Краще б я цього не робила.
Від самого порогу почалися пригоди. Щойно ми увійшли, а мама вже накинулася на Тараса з розпитуваннями: «Тарасе, а ким ти працюєш? А скільки тобі років? А які у вас плани?» Тарас тримався молодцем, відповідав спокійно, з усмішкою, але я бачила, як він напружився. А мої сестри, немов змовившись, вирішили влаштувати йому справжній іспит. Оксана, старша, одразу почала розповідати, як її чоловік нещодавно отримав підвищення й вони купили новий позашляховик. Соломія хвалилася, що її донька вже займається гімнастикою й виступає на змаганнях. Марія, наймолодша, просто доливала оливи у вогонь, їдко шепочучи мені: «Ну що, сестричко, де ти такого молодого знайшла?» Тарас молодший за мене на п’ять років, і, схоже, це стало головною сенсацією вечора.
Ганна Михайлівна, моя мама, вирішила, що її місія — нагодувати Тараса до відвалу. Вона постійно підкладала йому паску, примовляючи: «Їж, сину, ти якийсь худий, треба трохи погладшати!» Тарас ніяково дякував, але я бачила, як він ледве справляється з маминою щедрістю. А потім мама пустилася у спогади: «Ось, Тарасе, наша дівчина змалку мріяла вийти заміж за льотчика! Ти, звісно, не льотчик, але хлопець статний, тільки не підведи!» Стіл вибухнув сміхом, а я мріяла провалитися крізь землю. Тарас лише посміхнувся, але я знала — йому ніяково.
Дядько Микола, мамин брат, вирішив перевірити Тараса на міцність. Налив йому домашнього вина й почав тост: «За молодих! Але, хлопче, ти ж розумієш, що у нас у родині всі строгі? Жінки у нас з характером!» Тарас кивнув, випив, але я помітила, як він міцніше стиснув мою руку під столом. А коли дядько Микола запропонував йому вийти у двір і «показати, як він дрова рубає», я не витримала. «Дядьку, досить, він же не лісоруб!» — випустила я. Усі засміялися, але Тарас, здається, вже подумки шукав шляхи до відступу.
Діти моїх сестер додали хаосу. Племінники носились по хаті, кричали, перекинули вазу з квітами. Один із них, син Соломії, підбіг до Тараса й випалив: «А ти будеш нашим новим татом?» Я ледь не поперхнулася узваром. Тарас, на його честь, не згубився: «Поки що я просто Тарас, але можу стати твоїм другом». Хлопчик кивнув і помчав далі, а я подумки аплодувала Тарасові за витримку.
Але найнеприємнішим моментом стало обговорення мого минулого. Оксана, немов ненароком, згадала мого колишнього чоловіка: «Ну, той був старший, з гарною посадою, а ти тепер, значить, в молодих пішла?» Я відчула, як щоки спалахували. Тарас удав, що не почув, але я знала — йому кривдиво. Мама, намагаючись розрядити обстановку, почала розповідати, як я в юності пекла паски, але це лише погіршило справу. Сестри й дядько Микола почали наперебій згадувати мої старі романи, шкільні витівки й навіть той випадок, коли я випадково підпалила фіранку минулого свята. Тарас слухав, усміхався, але я бачила: він почувався чужим.
До вечора я була на межі. Хотілося схопити Тараса й поїхати додому. Але він, немов відчувши мій настрій, прошепотів: «Усе гаразд, я в порядку. Твоя родина… яскрава». І ось тоді я зрозуміла — він старається заради мене. Це додало мені сил. Коли всі сіли за черговий тост, я наважилася взяти слово. «Дякую, що ви всі тут, — сказала я. — Але я хочу, щоб ви знали: Тарас для мене важливий, і я щаслива, що він зі мною. Тож давайте просто святкувати Великдень, без допитів, добре?» Мама кивнула, сестри замовкли, а дядько Микола підняв келих: «За розумну жінку!»
До кінця вечора атмосфера стала теплішою. Ми з Тарасом навіть потанцювали під старі пісні, які ввімкнула Марія. Я зловила себе на думці, що, попри увесь цей цирк, мені дорогий цей момент із рідними. Так, вони бувають нестерпними, але це моя родина. А Тарас… він пройшов це випробування з гідністю. Коли ми сіли в машину, щоб їхати додому, він повернувся до мене й промовив: «Знаєш, твоя мама права. Ти дівчина, яку не можна підвести.» Ми засміялися, і я зрозуміла: цей божевільний день зблизив нас.
Тепер я думаю, що наступТепер я знаю, що наступного разу ми прийдемо з Тарасом до бабусі – вона точно не влаштує нам такий галас.