Теща, яка не знає спокою
Коли моя теща, Ганна Миколаївна, оголосила, що переїжджає до своєї матері, бабусі Марії, в село, а свій будинок віддає нам з Олегом, я мало не підстрибнула від радості. Власний дім! Просторий, із садом, верандою, де ми могли б вирощувати дітей і влаштовувати шашлики на вихідних — це ж мрія! Ми з Олегом вже уявляли, як облаштовуємо кімнати, фарбуємо стіни та запрошуємо друзів на новосілля. Але, як виявилося, Ганна Миколаївна не збирається спокійно сидіти ні в селі, ні деінде. Вона то й повертається, перевертає наш дім догори дриґом, і я вже не знаю, як із цим упоратися. Теща, звісно, жінка енергійна, але її звички та вічні візити перетворюють нашу мрію на якийсь нескінченний цирк.
Все почалося півроку тому. Ганна Миколаївна, якій, до речі, вже за 60, раптом вирішила, що хоче бути ближче до своєї матері, бабусі Марії, якій, на хвилинку, 85 років. “Я маю допомагати мамі, — заявила вона. — А вам, молодим, дім стане в пригоді”. Ми з Олегом були в захваті. Дім великий, міцний, з городиком і навіть старою яблунею в саду. Ми одразу почали планувати ремонт, мріяти, як зробимо дитячу для нашого сина та кабінет для Олега. Ганна Миколаївна зібрала свої речі, лишивши нам половину меблів, і поїхала в село, яке за три години їзди. Я тоді подумала: “Ну, тепер заживемо!” Як же я помилялася.
Через два тижні після переїзду теща з’явилася на порозі. “Нудно мені в селі!” — оголосила вона, тягнучи за собою величезну валізу. Я, наївна, гадала, що вона приїхала на вихідні. Та ні, Ганна Миколаївна залишилася на місяць. І за цей місяць вона переставила всі меблі в вітальні, бо “так краще для енергетики”, пересадила мої квіти, заявивши, що я їх “неправильно поливаю”, і навіть почала готувати обіди, від яких Олег тепер ховається. Її коронна страва — борщ із такою кількістю часнику, що очі сльозяться ще на підході до кухні. Я намагалася натякнути, що у нас свої звички, але вона лише махнула рукою: “Оленко, ти молода, ще навчишся господарювати!”
І я, чесно, не витримала. “Ганно Миколаївно, — кажу, — ми вдячні за дім, але це тепер наш дім, дайте нам жити по-своєму”. А вона у відповідь: “Ой, Оленко, не бурчи, я ж для вас стараюся!” І поїхала назад у село. Я з полегшенням видихнула, думаючи, що це був одноразовий напад. Але не тут-то було.
З того часу теща поверталася ще не раз і не перестає втручатися. Вона приїжджає без попередження, іноді на пару днів, іноді на пару тижнів. І щоразу це як ураган. То вона вирішує, що наш сад “запущений”, і починає копати грядки, вириваючи мої троянди, бо “вони марні”. То задумує генеральне прибирання, викидаючи мої старі журнали, які я, між іншим, колекціонувала. А одного разу вона приволокла стару комоду із села, заявивши, що це “сімейна реліквія”, і поставила її прямо посеред вітальні. Олег лише сміється: “Мамо, ти як дизайнер інтер’єрів!” А я вже не сміюся. Я на межі.
Найсмішніше, що в селі у Ганни Миколаївни, схоже, усе гаразд. Бабуся Марія, попри вік, досить жвава — сама городик полить, кіз доїть, навіть на лавочці із сусідками пліткує. Але теща каже, що їй там “нудно”, і вона “має перевіряти, як ми справляємося”. Перевіряти! Я вже мовчу про те, як вона мене вчить виховувати сина. “Оленко, ти занадто м’яка, він має допомагати по господарству!” — говорить вона, а сама балує його цукерками і дозволяє дивитися мультики аж до півночі. Я вже не знаю, як пояснити, що ми хочемо бути господарями у власному домі.
Днями я не витримала і поговорила з Олегом. “Олеже, — кажу, — твоя мама нас зводить з розуму. Може, попросимо її приїжджати рідше?” А він: “Оленко, вона ж хоче бути корисною. Потерпи, вона звикне до села”. Потерпіти? Та я вже на межі! Ганна Миколаївна нещодавно заявила, що хоче приїхати на все літо, щоб “допомогти із городиком”. Я уявила три місяці її “допомоги” і мало не запанікувала. А вчора вона подзвонила і сказала, що знайшла нам “ідеального пса” — якогось косматого дворнягу, якого підібрала в селі. “Вам потрібен друг!” — каже. Олег у захваті, а я в жаху. У нас і без того вистачає “друзів” у особі тещі.
Я вже думаю, як вирішити цю проблему. Може, запропонувати Ганні Миколаївні якийсь гурток у місті? Хай би вишивала або танцювала — лише б була зайнятою. Чи подарувати їй путівку на море? Бо скоро я почну мріяти про переїзд до іншої країни. Жартую, звичайно, але ситуація справді виходить із-під контролю. Олег обіцяє поговорити з мамою, але я знаю, що він її шкодує. А я шкодую себе і нашу мрію про тихе сімейне гніздо.
Цікаво, в інших теж такі тещі? І як вони впоА наступного ранку Ганна Миколаївна несподівано привезла не лише того пса, а й цілу козу, сказавши, що “молоко свіже буде”.