Ось як це звучало б по-нашому, ніби я розповідаю тобі за кавою:
Коли моя свекруха, Наталя Петрівна, заявила: “Оленко, угода є угода, бери кредит!” — я, Олена, відчула, як усе всередині перевернулося. Це був не просто порада — це був ультиматум, кинутий мені у вічі на очах у всієї родини. Мій чоловік Андрій мовчав, його рідні вдавали, що нічого не відбувається, а я стояла, мов загнана звірюка, розуміючи, що ніхто мене не підтримає. Тоді я й ухвалила рішення: зібрала речі й поїхала до своєї мами, Ганни Михайлівни. Годі терпіти — я не збираюся жити там, де мої почуття ігнорують, а мною командуют… Я зітхнула глибоко і додала: “А якщо Андрій справді мене любить, то знайде спосіб показати це без наказів своєї мами.”