Я знаю, що була жахливою матір’ю. Прийшла побачити сина — «У мене нема матері», — відповів він і пішов.
Коли Олежкові виповнилося три роки, наше сімейне щастя розпалося — чоловік зібрав речі й пішов. Без пояснень, без жалю. Я залишилася сама з дитиною, без підтримки, з порожнім гаманцем і гіркою обрадою в сердці. Через кілька місяців я погодилася поїхати на заробітки — сподівалася вистояти на власних ногах і дати синові краще майбутнє.
Олежка залишився на опіку моєї мами. Це вона водила його в дитсадок, вчила віршики, прасувала шкільну форму, коли він пішов у перший клас. Саме бабуся заспокоювала його вночі, коли він ридав від самотності. А я… Я надсилала посилки, гроші, листи. Але приїжджала — рідко. Завжди щось заважало: робота, побут, нові стосунки.
Так, я закохалася. В іншому місті, в іншій країні, в іншого чоловіка. І в якийсь момент усвідомила — син уже не вписується в це нове життя. Я намагалася не визнавати це, але так і було. Він став для мене чимось далеким, важким, нагадуванням про те, від чого втекла.
Коли Олежко закінчив школу, вступив до університету. Вчився відмінно. Влаштувався в міжнародну компанію і почав працювати в Польщі. Літав по різних країнах, зростав як фахівець. Я пишалася ним, хоча й здалеку.
Одного разу у Франції він зустрів дівчину на ім’я Марічка. Виявилося, що вона також з України. Між ними спалахнуло почуття. Незабаром вони почали жити разом. А коли Марічка завагітніла, пара вирішила повернутися до Львова, влаштували весілля і купили квартиру. Народився їх син, Богдан. Олежко мріяв про велику родину, але дружина думала інакше — їй хотілося ще пожити для себе.
Він все частіше їздив у відрядження, але намагався компенсувати це грішми, подарунками, подорожами. Працював на знос, але вірив, що робить все правильно.
Одного разу він повернувся додому раніше — його відсутність затягнулася майже на два місяці. Марічки не було вдома. Богдан грався з нянею. Дівчина збентежилася, сказала, що господиня пішла на фітнес. Щось у її голосі зраджувало брехню. Поки Олежко розкладав із валізи подарунки, син радісно підбіг, схопив іграшку й вигукнув:
— У мене вже така є! Дядько Андрій таку ж подарував!
Все стало зрозуміло. Марічка зізналася: у неї роман з Андрієм вже більше року, і вона не збирається це приховувати. «Ти завжди десь літаєш, я просто втомилася бути сама», — сказала вона.
Наступного дня Олежко подалНаступного дня Олежко подал на розлучення.