Повернення Соломії
Соломія стояла перед дверима квартири Ярослава, нервово крутя ручку сумки. Два з половиною роки тому вона уйшла від нього, хлопнувши дверима, певна, що Богдан, його друг із великими грошима та машиною, дасть їй життя, про яке вона мріяла. Але Богдан виявився не тим, за кого себе видавав, і тепер Соломія вирішила повернутися. “Ярослав завжди мене любив, — думала вона. — Візьме назад, куди йому подітися”. Вона натиснула дзвінок, поправила волосся й натягнула усмішку. Двері відчинив Ярослав, і від його здивованого “Отакої! Яким вітром занесло?” Соломія відчула впевненість.
“А я повернулася, — усміхнулася вона, вдихаючи запах смаженої картоплі та котлет. — Вечерю готуєш? Пахне смачно”. Ярослав нахмурився: “Куди повернулася? До мене?” Соломія кивнула, але його наступне питання збило її з пантелику: “Ми вже поїли. Извини, не запрошую”. “Ми? — перепитала вона, відчуваючи, як всередині закипає тривога. — Хто це ‘ми’?” І тут із кухні вийшла жінка. Соломія вдивилася й ахнула: це була Марія, її подруга, з якою вони колі пили шампанське, обговорюючи, як піти від Ярослава.
Соломія і Ярослав одружилися п’ять років тому, але їхній шлюб був повний сварок. Вона хотіла гарного життя: ресторани, подорожі, дорогі сукні. Ярослав, інженер на заводі, заробляв скромно, хоча й старався. Його батьки привозили продукти із села, щоб заощадити, але Соломія бурчала: “Я не хочу їхнього молока та сиру!” Вона витрачала свої гроші на одяг і новий телефон у кредит, а від Ярослава вимагала більше. “Ти жебрак, — кидала вона. — Навіщо я з тобою зв’язалася?” Він просив її прибирати в квартирі, але вона відмовлялася: “Це твоя квартира, я тут не господиня”.
Все змінилося, коли Соломія захопилася Богданом. Він був чарівним, із грошима, водив її в кафе, обіцяв золоті гори. Подруга Марія попереджала: “Соломіє, Богдан — бабій, подумай!” Але вона не слухала. Зібрала речі, кинула Ярославові ключі й поїхала з Богданом, навіть не попрощавшись. Марія залишилася в тій квартирі, прибираючи безлад, який Соломія залишила. Вона тоді сміялася: “Бери собі Ярослава, він тепер твій!” І не думала, що її слова стануть пророчими.
Життя з Богданом виявилося не казкою. Він був щедрим, але вимагав підпорядкування, а його “гуляння” на стороні Соломія терпіла, доки не втомилася. Через два роки вона дізналася, що Ярослав отримав підвищення, купив машину і не одружився. “Він мене чекає”, — вирішила вона, кинувши Богдану записку й поїхавши. Але тепер, стоячи біля дверей, вона дивилася на Марію, яка спокійно сказала: “Привіт, подруго. Чого дивуєшся? Сама ж мені його віддала”.
Соломія відчула, як палають щоки. “Ви одружені?” — витиснула вона. Ярослав кивнув: “Так, Соломіє. І у нас усе добре. А ти що хотіла?” Вона заплуталася: “Я думала… Можливо, ми могли б…” Марія м’яко перебила: “Соломіє, у тебе є батьки. Вони будуть раді. А нам із Ярославом час. Прощавай”. Двері зачинилися, і Соломія лишилася сама на сходовому майданчику, стискаючи сумку.
Вона згадувала, як Марія прибирала в тій квартирі, як пекла пироги, як відвідувала свою бабусю. Тоді Соломія сміялася з її “простВона вийшла на вулицю, де дощ змивав сльози, які вже ніхто не побачить.