**Повернення Оленки**
Олена стояла перед дверима квартири Максима, нервово крутя ручку сумки. Два з половиною роки тому вона пішла від нього, грюкнувши дверима, певна, що Андрій, його друг із великими грошима та новим авто, дасть їй те життя, про яке вона мріяла. Але Андрій виявився не тим, ким здавався, і тепер Олена вирішила повернутися. «Максим завжди мене кохав, — думала вона. — Візьме назад, куди він подінеться». Вона натиснула дзвінок, поправила волосся й натягнула посмішку. Двері відчинив Максим, і від його здивованого «Ого, кого я бачу! Чи не з вітром занесло?» Олена відчула себе впевненіше.
«А я повернулася, — усміхнулася вона, вдихаючи аромат смаженої картоплі та котлет. — Вечерю готуєш? Пахне смачно». Максим нахмурився: «Куди це ти повернулася? До мене?» Олена кивнула, але його наступне питання збило її з пантелику: «Ми вже поїли. Вибач, не запрошую». — «Ми? — перепитала вона, відчуваючи, як всередині росте тривога. — Хто це «ми»?» І тоді з кухні вийшла жінка. Олена придивилася й ахнула: це була Наталя, її подруга, з якою вони колис пили шампанське, обговорюючи, як піти від Максима.
Олена й Максим одружилися п’ять років тому, але їхній шлюб був сповнений сварками. Вона хотіла розкоші: ресторани, подорожі, дорогі сукні. Максим, інженер на заводі, заробляв скромно, хоч і старався. Його батьки привозили продукти з села, щоб заощадити, але Олена бурчала: «Я не хочу їхнє молоко чи сир!» Вона витрачала свої гроші на одяг та новий телефон у кредит, а від Максима вимагала більше. «Ти жебрак, — кидала вона. — Нащо я з тобою зв’язалася?» Він просив її прибирати в квартирі, але вона відмовлялася: «Це твоя квартира, я тут не господиня».
Все змінилося, коли Олена захопилася Андрієм. Він був чарівним, із грошима, водив її до кафе, обіцяв золоті гори. Подруга Наталя попереджала: «Оленко, Андрій — бабій, подумай!» Але Олена не слухала. Вона зібрала речі, кинула Максиму ключі й поїхала з Андрієм, навіть не попрощавшись. Наталя залишилася в тій квартирі, прибираючи безлад, який Олена залишила. Вона тоді сміялася: «Бери Максима собі, він твій!» І не думала, що її слова стануть пророчими.
Життя з Андрієм виявилося не казкою. Він був щедрим, але вимагав покори, а його «походи» на сторону Олена терпіла, доки не втомилася. Через два роки вона дізналася, що Максим отримав підвищення, купив авто й не одружився. «Він мене чекає», — вирішила вона, кинувши Андрію записку й поїхавши. Але тепер, стоячи перед дверима, вона дивилася на Наталю, яка спокійно сказала: «Привіт, подруго. Чого дивуєшся? Ти сама мені його віддала».
Олена відчула, як щоки палають. «Ви одружені?» — вимовила вона. Максим кивнув: «Так, Олено. І у нас усе добре. А ти що хотіла?» Вона збентежилася: «Я думала… Може, ми могли б…» Наталя м’яко перебила: «Оленко, у тебе є батьки. Вони будуть раді. А нам із Максимом час. Бувай». Двері зачинилися, і Олена залишилася сама на сходовому майданчику, стискаючи сумку.
Вона згадувала, як Наталя прибирала в тій квартирі, як пекла пироги, як відвідувала свою бабусю. Тоді Олена сміялася з її «простоти», а тепер зрозуміла: Наталя дала Максимові те, чого не могла вона — турботу, затишок, любов. Олена думала повернутися до Андрія, але записка, яку вона залишила, спалила мости. Батьки? Вони давно віддалилися, ображені її вибором. Вона сіла на лавку біля під’їзду, відчуваючи, як світ руйнується. «Що я наробила?» — шепотіла вона, але відповіді не було.
А в квартирі Максим і Наталя готувалися до вечері. Через місяць у них народилися близнюки, і батьки Максима, що обожнювали нову невістку, не могли натішитися. Олена ж залишилася з порожніми руками, шкодуючи про свій вибір. Життя, як і попереджала Наталя, не прощає тих, хто розкидається справжнім заради ілюзій.