Коли Маріанна поверталася з роботи в п’ятничний вечір, вона й уявити не могла, що цей день змінить її життя назавжди. Відчинивши двері, вона, як завжди, гукнула:
— Коханий, я вдома!
Тиша. У домі було незвично тихо.
— Дивно… Він уже мав бути тут, — подумала вона й пішла до спальні.
Вона штовхнула двері — і завмерла, ніби прикована. Тарас, її чоловік, стояв біля ліжка й поспішно склав свої речі у валізу.
— Тарасе… Що ти робиш? — прошепотіла Маріанна, не вірячи власним очам.
— Я йду, — спокійно відповів він, навіть не глянувши на неї.
— Як йдеш? Чому?! Що трапилося?
— Все через твого батька, — кинув він роздратовано.
— Мого батька?.. А він тут до чого?
Маріанна не розуміла — ні слів, ні сенсу, ні того, що взагалі відбувається. А тим часом її сімейне життя, у яке вона вклала стільки любові, тепла й терпіння, руйнувалося просто на її очах.
Познайомилися вони, коли Маріанні було двадцять дев’ять. Тарас був старший на десять років — впевнений у собі, привабливий, з життєвим досвідом. Тоді їй здавалося, що вона зустріла справжнього чоловіка. Рідні, подруги — всі навколо твердили, що час заміж. Годинник тікає, вік, мовляв, уже не дівочий. Маріанна почала дивитися на кожного залицяльника як на майбутнього чоловіка — і це лякало чоловіків.
Але з Тарасом все було інакше. Познайомилися через колегу в кав’ярні, заговорили — і понеслося. Він був чемним, уважним. А коли дізнався, що у Маріанни є власна квартира, новенький іномарка, гарна посада у міській управі й батько-бізнесмен — раптом став особливо турботливим і ніжним.
Через рік вони влаштували розкішне весілля. Все оплатив її батько. Тарас не заперечував. Більше того — із задоволенням прийняв посаду продавця в одному з магазинів тестя.
Сімейне життя спочатку здавалося казкою: поїздки за кордон, вечері, подарунки. Лише одна деталь псувала все: Тарас ніде не платив. За все — Маріанна. Спочатку вона не звертала уваги. Потім почала просити. Потім — благати.
— Чому я все тягну сама? — скаржилася вона подрузі. — Я хочу почувати себе жінкою, ніжною, за якою доглядають.
А Тарас лише сміявся:
— Люба, не маяч. У нас усе добре. Не звертай уваги на ці дрібниці.
На роботі він майже нічого не робив, більшу частину дня сидів у телефоні, а гроші, що заробляв, відкладав на свій рахунок. Маріанна ні про що не здогадувалася.
А потім захворіла. Серйозно. На місяць опинилася в лікарні. Батьки відвідували її щодня, Тарас — рідко. Коли вона повернулася додому, то ахнула: бруд, невимитий посуд, підлога в смітті.
— Ти взагалі не прибирав?! — скрикнула вона.
— А з— Та жінська це робота, — відповів він байдуже, і в цю мить Маріанна зрозуміла, що її шлюб ніколи не був справжнім.