Ой, слухай, як же це все знайомо…
Ось у невеличкому містечку над Дніпром, де вітер шепоче запахами річки, жили разом уже шість років Оксана та Андрій. Але Андрій не поспішав звати кохану до вінця. Він жив із батьками у затишній хаті, а Оксана знімала маленьку квартирку в центрі. Йому було зручно: побачення за його графіком, вечори в її теплій компанії, а потім — повернення додому, де все звично і просто.
А Оксана мріяла про весілля і свій затишний куточок, де вони з Андрієм почали б нове життя. Вона знала, що купівля життя — це її відповідальність, і ретельно збирала на перший внесок за іпотеку. Але в душі гризло питання: чому Андрій, незважаючи на всі її натяки, мовчить про майбутнє? Їй хотілося вірити, що він кохає її щиро, але ця невизначеність з кожним днем давила все сильніше. Оксана вирішила: час поставити крапку.
— Я не готовий до шлюбу, мені потрібен час, щоб усе обдумати, — пробурмотів Андрій, ухиляючись від її погляду, і поспішно зібрався додому.
Оксана відчула, ніби земля розступилася під ногами. Щоки палали від сорому, а серце розривалося від болю. Як вона могла бути такою сліпою? Все ж було очевидно: він не збирався пов’язувати з нею своє життя. Але надія — така підступна супутниця — змушувала її вірити в диво до останнього.
Тиждень минав у важкому мовчанні. Андрій зник: не дзвонив, не відповідав на її повідомлення. Оксана, переживши бурю емоцій — від люті до розпачу, — вирішила, що годі ридати. Вона зосередилася на своїй мрії — власній квартирі. До того часу вона вже назбирала на перший внесок, і ця мета стала її рятівним колом, який відволікав від думок про зраду.
Через три місяці Оксана нарешті стала господаркою затишної квартирки на околиці міста. Пошуки житла, оформлення документів і клопоти з іпотекою витіснили із серця образ Андрія. Вона нарешті відчула себе вільною.
Першого ж вечора в новому домі Оксана пішла до магазину за продуктами. На вузькій вуличці до неї прив’язався крихітний кошеня. Його великі очі, повні голоду та страху, дивилися прямо в душу. Оксана завмерла. Вона ніколи не планувала заводити тварину, але цей малюк, тремтячий і беззахисний, був наче дзеркало її нещодавнього минулого — самотнього і збитого з пантелику.
— Забери його, доню, бо місцеві собаки розірвуть, — почувся голос літньої жінки, що проходила повз. — Їх тут багато, цих безпритульних.
Слова старенької вдарили в саме серце. Оксана, не роздумуючи, підхопила кошеня. Тепер вона була господинею свого життя і могла приймати будь-які рішення. Так у її домі з’явилася Мавка — маленький клубочок тепла, який дивився на неї з безмежною відданістю і потребував її турботи.
Минуло півроку. Життя Оксани налагоджувалося, як раптом, мов грім серед ясного неба, з’явився Андрій. Він прийшов з квітами і словами про те, що готовий почати все з початку. Оксана, пам’ятаючи минулий біль, все ж таки дала йому шанс. Він став частіше говорити про спільне життя, і в її серці знову запалала іскорка надії.
І ось настав день, якого вона так чекала. Андрій, ставши на одне коліно, зробив їй пропозицію. Оксана була на сьомому небі від щастя, сльози радості застилали очі. Але його наступні слова розбили її мрії вщент:
— Тільки Мавку з хати прибери. У мене з дитинства алергія, та й взагалі я котів не переношу.
Оксана завмерла. Навколо неї все рухнуло. Вона пережила стільки болю, стільки розчарувань, а тепер, коли щастя здавалося таким близьким, він ставить їй ультиматум.
— Якщо не хочеш викидати, можна віддати комусь або… приспати, — продовжив Андрій, прийнявши її мовчання за розгубленість.
— Ти при своєму? — голос Оксани тремтів від гніву. — Вона ж жива! Вона моя родина!
— Родина? — Андрій усміхнувся, намагаючись пом’якшити тон. — Це просто кіт, Оксанко. Вибирай: або вона, або я.
Сльози котилися по Оксаниних щоках. Андрій ніжно витирав їх, але вона дивилася лише на Мавку. Кішка сиділа в кутку, і її погляд, сповнений довіри, ніби говорив: «Ти все зробиш правильно». Оксана різко відсторонилася від Андрія.
— Я вибираю Мавку, — промовила вона твердо, хоча голос тремтів. — Вона не зраджує, не ставить умов і любить мене такою, яка я є. Я була дурницею, що знову повірила тобі. Іди геть. Нам більше нема про що говорити.
Двері гримкнули за Андрієм. Оксана опустилася на підлогу, а Мавка одразу ж скочила їй на коліна, голосно муркочучи. У цю мить Оксана зрозуміла: вона зробила єдиний правильний вибір. Сльози висохли, а серце наповнилося впевненістю — попереду її чекає нове, щасливе життя. І Мавка буде поруч, нагадуючи, що справжнєОксана обняла Мавку міцніше, і в той же мить кішка заплющила очі, немов кажучи: «Тепер ми разом назавжди».