Сьогодні чоловік повернувся від мами, важко зітхнув і запропонував зробити нашій двурічній доньці тест на батьківство: “Не для мене, для мами”.
— Півроку до нашої весілля вона твердила синові: не одружуйся на ній, вона тобі не пара! — розповідає тридцятирічна Олеся, її голос тремтить від образу. — Занадто гарна, буде гуляти! Ми тоді сміялися, жартували, що Кирилу варто було вибрати “жабу”, щоб вже точно не зрадила. Але зараз нам не до сміху. Зовсім не до сміху!
Олеся не вважає себе якоюсь осліплюючою красунею. Звичайна дівчина з передмістя Львова, доглядає за собою, як і багато інших. Струнка, охайна, одягається скромно, завжди була вимогливою в стосунках і поважала себе. Чому її свекруха, Наталя Іванівна, вирішила, що Олеся — легковажна та невірна, залишається загадкою. Але ця жінка перетворила життя невістки на пекло.
Вони з Кирилом одружені чотири роки, у них є донька. Олеся в декреті, її дні — нескінченна низка приготування їжі, прибирання та пелюшок. Єдині, з ким вона спілкується, — інші матусі на дитячому майданчику. Але свекруха не заспокоюється. Вона підозрює Олесю в зрадах, слідкує за нею, як детектив з дешевого серіалу.
— Вона завжди за мною шпигувала! — зітхає Олеся, її очі наповнюються сльозами. — Дзвонила, перевіряла, приїжджала без попередження, намагалася контролювати кожен мій крок. Спочатку я намагалася ставитися до цього з гумором, розповідала Кирилу, ми посміхалися. Але це вимотує! Кілька разів я не витримувала і серйозно з нею сварилася. Вона затихала ненадовго, а потім починала з новою силою.
Перший скандал стався через кілька місяців після весілля. Наталя Іванівна раптом приїхала до Олесі на роботу. Без дзвінка, без причини. Хотіла перевірити: чи справді невістка там працює? Чи, може, бреше чоловікові, що в офісі, а сама бігає по коханцях?
— Не знаю, як її взагалі впустили! — згадує Олеся, її голос тремтить від обурення. — У нас бізнес-центр, охорона на вході, гостей пускають лише за записом. Я ледь не впала, коли помічниця привела її до мене: “До вас прийшли”. Питаю: “Наталя Іванівна, що ви тут робите?” А вона: “Прийшла подивитися, де ти працюєш”. І озирається по сторонах! У нас відкритий офіс, усі за комп’ютерами, все на виду. Не знаю, що б вона вигадала, якби в мене був окремий кабінет!
Пізніше помічниця, Марічка, пошепки сказала Олесі, що та дивна жінка задавала їй купу питань. Як довго Олеся тут працює? Чи не запізнюється? З ким спілкується? Чи є у неї тут хтось? “Я сказала, що ви заміжня, у вас є чоловік!” — додала Марічка, здивовано прищулившись. Олеся була поза себе. Повернувшись додому, вона вилила все на Кирила: “Твоя мати перетнула всі межі! Поговори з нею, це ненормально! Вона тільки під стіл мені не зазирнула в пошуках коханця. Хоча, може, і зазирнула, хто її знає!”
Кирило, схоже, серйозно поговорив із матір’ю. Деякий час було тихо. Наталя Іванівна дзвонила лише ввечері, питала, як справи, передавала домашні паляниці. Олеся почала сподіватися, що буря минула. Але вона помилялася.
Наступний випадок стався, коли Олеся була вагітна, але ще працювала. Захворівши, вона взяла лікарняний, спала вдома з вимкненим телефоном, коли раптом її розбудив дикий стук у двері та безперервний дзвінок. “Я схопилася, подумала — пожежа чи евакуація! — згадує вона. — Глянула у вічок — свекруха! З перекошеним обличчям вдаряє в двері ногою і давить на дзвінок. Я злякалася відчиняти, подзвонила Кирилу: “Кидай усе, приїжджай, я не знаю, що коїться!” Він примчав через двадцять хвилин. А вона весь цей час стояла під дверима і чекала!”
Вони з Кирилом накричали на Наталю Іванівну. Олеся погрожувала викликати поліцію та психлікарню, якщо це повториться. “Тримай її подалі від мене!” — вимагала вона від чоловіка. І знову настало затишшя.
Олеся народила доньку, але свекруха навіть не глянула на онуку. Пізніше з’ясувалося чому. Вона не вірила, що це її онука. “Ну звісно, я ж гуляю де попало, звідки в мене дитина від Кирила?” — гірко усміхається Олеся. Причина? У родині чоловіка народжувалися лише хлопчики. Дівчинка, за логікою Наталі Іванівни, — доказ зради. “Я не слухала цей бред, — каже Олеся. — З нею не спілкуюсь. Кирило якось із нею контактує, раз на місяць їздить до неї, але без нас. Може, це й на краще. Я б ніколи не довірила їй доньку.”
Але найгірше було попереду. Одного разу Кирило повернувся від матері, важко зітхнув, пом’явся і раптом запропонував зробити двурічній доньці тест на батьківство. “Не для мене, Олесь, ти що! — замахав він рукамиВін заплющив очі і прошепотів: “Я не знаю, як інакше її зупинити…”