**Свекруха та Невістка**
Тетяна Миколаївна поверталася додому зі звичною розважливістю. Обернувши ключ у замку, раптом почула в квартирі чужий голосний сміх. Взула капці й навшпиньки пройшла до кухні.
Те, що вона побачила, приголомшило її.
За столом веселилися три дівчини. На чолі, ніби господиня, сиділа її невістка — Соломія. На плиті шуміла каструля, по хаті пахло свіжозвареним борщем. Саме тим, що Тетяна зварила зранку на вечерю.
— Що тут за бенкет?! — різко кинула вона, і в кухні настала мертва тиша.
Соломія підвела голову й солодко посміхнулася:
— Свекрушко, подружки просто зайшли. Почаюватися. Я їх чаїла. Борщ — пальчики оближеш!
Тетяна Миколаївна мовчки оглянула стіл. У тарілках гостей — залишки її вечері. З серванту дістали найкращий посуд. З вази зникли фрукти, куплені на свято.
Соломія була родичкою вже два роки. Син Олесь закохався без пам’яті, одружилися швидко. Спочатку жили на оренді, але коли господар вирішив продати квартиру, опинилися на роздоріжжі — йти було нікуди.
— Мамо, прихисти нас хоч на час, — благав Олесь. — Знайдемо варіант.
Тетяна прихистила. Але відразу поставила умови. І з першого дня зрозуміла: спокою не буде. Соломія була зухвалою, нешанобливою, відповідала з викликом. Кожен день приносив новий привід для роздратування.
Спершу були крихти на столі. Потім — розкиданий одяг. Далі — грюкання дверима.
— Чому вас вигнали? — не витримала Тетяна одного вечора.
— Квартиру продали, — відрізала невістка.
— Не вірю. У таких випадках дають місяць, а вам — два дні. Мабуть, у тебе язик з орендодавцями такий само гостри́й, як зі мною?
Соломія усміхнулася, вставила вушні навушники й відвернулася.
Наступного дня Тетяна зібрала крихти зі столу й умисно висипала їх на ліжко невістки. Та розлютувалася, почала кричати. Скандал вийшов гучний.
А ввечері з роботи повернувся Олесь. Вислухав матір і поставив одне запитання:
— Це все — через крихти?
— Через неповагу! — вигукнула Тетяна. — Або живете за моїми правилами, або збираєте речі.
Олесь пообіцОлесь пообіцяв поговорити з Соломією, але зрештою вони зібрали речі й пішли, залишивши Тетяну Миколаївну наодинці з гіркими думками про те, що родинний спокій важливіший за власний гнів.