Я досі не можу зрозуміти, коли все пішло шкереберть. Як вийшло, що жінка, яка була для мене опорою, другом, провідною зіркою — раптом так легко перекреслила все й зрадила. Лише заради чоловіка. Чоловіка, який не вартий навіть тіні її колишнього обличчя.
Мати народила мене пізно, у 35 років. Завжди казала, що я — її сенс, її опора, “дитина для себе”. Батька я ніколи не знала: у свідоцтві про народження прочерк, і жодного разу вона не обмовилася ні словом про те, хто він. Ми з нею жили скромно, але щиро. У нас не було розкоші, зате була любов. Вона працювала бухгалтеркою, ввечері ми пекли коржики, дивилися серіали, обговорювали все на світі. Я була певна: між нами — нерозривний зв’язок. Вона ні з ким не зустрічалась, не ходила на побачення, жила мною. До шістнадцяти років — це була справжня ідилія.
А потім з’явився він. Олег. Колега з сусіднього відділу. Вона прийшла додому одного дня з палаючими очима — і я відразу зрозуміла: у неї хтось є. За пару тижнів почалися побачення, шепіт у телефон, нові сукні. Я раділа за неї — справді. Тільки десь глибоко в серці сиділа тривога. І не даремно.
Одного разу вона просто поставила мене перед фактом: “Ми переїжджаємо до Олега. У нього двокімнатна, тобі буде своя кімната”. Я намагалася заперечувати — не тому, що ревнувала. А тому, що відчувала: щось не так. Він навіть не дивився на мене, немов я була меблем. Але мати не слухала. “Ти не розумієш, я щаслива”, — лише повторювала. Мені залишилося лише підкоритися.
Спочатку все було тихо. Жили, немов сусіди. Він — сам по собі, я — у своїй кімнаті, мати між нами, ніби посередник. Потім вони одружилися. За тиждень до мого випускного. І все розсипалось. Він став іншим — не те щоб раніше був ніжним, але тепер перетворився на справжнього тирана. Принижував нас, командував, викрикував абсурдні звинувачення.
“Дві баби в хаті, а поїсти нема чого?” — ричав він. — “Вона в школі, а ти де? На підборах причепилася, до чоловіків біжиш?”
Він кричав, забороняв їй виходити з дому, влаштовував сцени ревнощів, читав листування, кидав телефон. Мати ридала, а потім він приходив з квітами. І знову все по колу. Я сто разів благала: “Підемо, я з тобою, не бійся, ти не одна”. А вона лише витирала сльози: “Ти не розумієш, ти ще дитина. Я його кохаю”.
Кохає… Настільки, що врешті він навіть заборонив їй платити за моє навчання. Мати до того здавала нашу квартиру, відкладала гроші, я мріяла вступити на право. Вчилася, зубрила дні та ночі. І коли не пройшла на бюджет — сподівалася на її допомогу.
Але Олег сказав:
“Жінка має стояти біля плити. Я ще й за її інститут платити буду? Вийдеш за багатого — тоді й учись на здоров’я”.
Я вибухнула. Вилила на нього все, що думала. Зібрала речі та пішла. Мати… Навіть не зупинила мене. Назвала невдячною і сказала, що маю просити в Олега вибачення.
Я не попросила. Відтоді ми не спілкуємося. Ані дня, ані хвилини. Вона пішла за ним, повністю розчинилася в його грубості. Тепер говорить його словами, рухається його жВона більше не моя мати — лише тінь жінки, якою колись була.