**Щоденник:**
Сьогодні був напружений день. Возвращався з роботи, коли задзвонив телефон. Подивився на екран — дзвонила мама.
— Сину, ти де? — голос Олени Михайлівни звучав так радісно, що я насторожився.
— Їду з роботи, мамо. Щось сталося?
— Приїжджай. Ми тебе чекаємо, — весело відповіла вона.
— Хто “ми”? — не зрозумів я.
— Приїдеш — побачиш.
— Зараз буду, — коротко кинув я і відключився.
Через двадцять хвилин я вже був у її квартирі. Відчинив двері у вітальню — і завмер. На дивані сиділа мама… а на її колінах — моя донька Соломія.
— Марічко, сьогодні бачив маму, — почав я розмову ввечері, підходячи до дружини.
— І що?
— Питала, чи може прийти на день народження Соломії…
— Ні, — різко відрізала Марічка, навіть не обертаючись.
— Послухай, може, вже час пробачити? Два роки минуло…
— Для тебе — минуло. Для мене — це лише два роки, а я пам’ятаю кожен день! Те, що вона зробила, я ніколи не забуду.
— Марічко, вона сумує за онукою. Вона вибачилася… Живемо один раз. Дай їй шанс.
— Ні! — очі дружини спалахнули. — Я не хочу її бачити!
— А я хочу! Це моя мати, до речі! І якщо чесно, тоді ви обидві були неправі. Чому страждає лише вона?
— Значить, я винна? Гаразд. Нехай приходить. А ми з Соломією поїдемо. Святкуйте удвох!
— Марічко, не смій так робити! Я не відповідаю за себе!
— Ще як посмію! — кинула вона й вийшла з кімнати.
Раніше всі заздрили Марічці. Чоловік — красеня й успішний, квартира — одразу після весілля. А свекруха… здавалося, золота жінка. Марічка на роботі хвалилася:
— Уявляєте, Ганна Степанівна наполягла, щоб Тарас купив мені шубу. Сказала: «На зупинці мерзнеш!» Оце турбота!
— Вона нам продуктів цілими сумками носить. Сама дивиться, чого не вистачає, і замовляє!
— На день народження — останній айфон! Сказала: «Вже час собі оновити». Мрія, а не свекруха!
Коли Марічка завагітніла, свекруха ніби стала богинею. Записувала до найкращих лікарів, приносила найсмачніші фрукти, теплі речі, вітаміни.
Але як тільки народилася Соломія — усе змінилося.
Свекруха приходила щодня. Купала, годувала, контролювала.
— У тебе мало молока. Бо ти не ста— Бо ти не стараєшся! — докоряла вона, а в мені росла ненависть до цієї нав’язливої опіки.