Свято сина, а серце матері — не вільне…
Свято Олександра та Марії було справжнім святом. Гості зібралися зранку, сукні блищали, шампанське лилося рікою, музика грала. Все, як і має бути. Мати Олеся, Катерина Івановна, приїхала за два дні до весілля — познайомитися з родичами нареченої та допомогти з підготовкою.
— Мамо, ти виглядаєш чарівно, — усміхнувся син, зустрічаючи її біля входу. — Ніби закохана, — пожартував він.
І раптом помітив, як її щоки спалахнули рум’янцем, а погляд швидко опустився. Він здивувався, але мовчав.
Наступного дня, у сам день весілля, прибув старий друг покійного батька — Тарас Григорович. Поруч із ним був незнайомий чоловік років сорока п’яти. Стриманий, доглянутий, у добротному костюмі.
— Олександре, познайомся, це мій родич Ігор, — представив його Тарас. — Він тепер працює зі мною, у техніці розбирається як риба у воді.
Олександр подав йому руку — і в цю мить побачив дивний, затяжний погляд матері. Вона дивилася на Ігоря з таким виразом, наче чекала цієї зустрічі роками. У її очах блиснула ніжність, яку не сплутаєш ні з чим. І тоді все стало на свої місця.
Мати закохана. В Ігоря.
Він відійшов убік. Було неприємно. Його весілля — а у матері роман? До того ж із чоловіком, який молодший за неї майже на десять років?
— Мамо, — підійшов він пізніше. — Це ти його запросила?
— Так. Пробач, якщо це недоречно, але я хотіла, щоб він був поруч.
— Ти хоча б уявляєш, як це виглядає? Минуло менше року від смерті тата. А ти вже…
— Я не просила твого дозволу, синку. Я просто хочу бути щасливою. Я мовчала роками. Твій батько… був доброю людиною, але не найвірнішим. Я терпіла, щоб ти виріс із батьком. А тепер — дозволь мені жити.
Поки він переробляв ці слова, до нього підійшов Тарас Григорович.
— Не сердься на матір. Я дуже довго знав, як їй було важко. Вона мовчала заради тебе. А тепер у неї є шанс. Повір, Ігор — гідна людина. Він її поважає.
Олександр мовчав. Було гірко. Але йому вже тридцять. І він сам обрав, з ким йти по життю. Чому він може забороняти це матері?
Ігор пізніше підійшов сам.
— Розумію, тобі нелегко. Але я люблю твою матір. Щиро. Справа не у віці. Я не чекаю спадщини, не претендую на майно. Я заробляю власними руками і все життя так жив. Але з нею — мені по-справжньому добре.
Олександр подивився на нього. Серйозний погляд, відкрите обличчя, спокійний голос. Чоловік, а не хлопчина.
— Добре. Тільки не роби їй боляче. Я цього не пробачу, — тихо промовив він і стиснув йому руку.
Весілля пройшло чудово. Гості гуляли до ночі. Катерина Івановна сяяла від щастя. Танцювала, сміялася, ніби народилася знову. Через два місяці Ігор зробив їй пропозицію, і Олександр вже не здивувався.
Навіть сказав:
— Якщо мама буде щаслива — значить, я правильно зважив, дозволивши тобі залишитися тоді.
І все справді склалося. В Олександра й Марії народився син, а бабуся й “новий дідусь” прийняли його як рідного.