Дорогая свекрухо, запрошую вас на наш розлучення!
Коли син розчинив двері своєї квартири у Львові, Ганна Іванівна, переступивши поріг, із тривогою в голосі запитала:
— Ти один?
— Та так… — здивовано відповів Дмитро.
— А де Олеся?! Вже пішла? Все, кінець? — голос свекрухи тремтів від хвилювання.
— Мамо, про що ти? — Дмитро здвигнув плечима, не розуміючи, до чого ці питання.
— Значить, я запізнилася… — Ганна Іванівна важко зітхнула, пройшла у вітальню і сіла на край дивана, наче боячися зайняти забагато місця. — Пізно приїхала…
— Мамо, що трапилося? — Дмитро насторожився, відчуваючи, як у грудях прокидається тривога.
— А ти хочеш сказати, що все гаразд?! — вона кинула на нього погляд, сповнений підозри, наче він ховав якусь страшну таємницю.
— А що, хіба щось не так? — Дмитро зніяковів, не розуміючи, куди везе мати.
— Сину, поясни мені зараз же, що це за нісенітниця?! — Ганна Іванівна полізла у сумку, дістала звідти листівку із зів’ялою трояндою та рішуче сунула її Дмитру. — Вранці знайшла це у своїй поштовій скриньці. Запрошення на розлучення!
Дмитро взяв листівку, пробігся очима по тексту, написаному акуратним почерком: «Дорогая свекрухо, запрошую вас на наш розлучення! Ваша невістка Олеся». Він завмер, не вірячи власним очам.
— Мамо, ти серйозно думаєш, що це правда? — спитав він, намагаючись приховати здивування.
— А ти хочеш сказати, що це я самій собі написала?! — Ганна Іванівна розвела руками, її голос дрижав від образу й гніву.
— Та ні, просто… Олеся? Серйозно?
— Хто — Олеся?
— Ну, твоя невістка…
— Дмитре, годі крутити! Розказуй все, як є! У вас що, до розлучення дійшло? Ви ж і року не прожили разом! Де вона зараз?
— Мамо, заспокойся, все нормально. Олеся на роботі… напевно. Вранці все було як завжди. Це, мабуть, жарт якийсь. Через борщ, напевно…
— Жарт? Через борщ?! — Ганна Іванівна подивилася на сина так, наче він остаточно з’їхав з глузду. — Ти хочеш сказати, що через борщ можна так жартувати?!
— Ну так, через борщ, — Дмитро ніяково почухав потилицю. — Вона учора вперше зварила. Ну, я сказав, що… не дуже вийшло. Не як у тебе.
— І що далі? — свекруха примружила очі, відчуваючи, що історія набирає драматичного оберту.
— Вона розсердилася, хотіла борщ вилити. А потім заявила, що не буде готувати, поки я його весь не з’їм. Ну, я у відповідь бовкнув, що, мовляв, подам на розлучення, якщо вона припинить готувати. Жарт же…
— Жарт?! Ти сказав їй про розлучення — жартома?! — Ганна Іванівна зірвалася з дивана, її очі спалахували праведним гнівом.
— Ну, я потім пояснив, що пожартував, але сварка вже розгорілася…
— Все, сину, весь у батька! — вона рішуче попрямувала на кухню. — Де цей борщ? Неси його сюди!
— Навіщо? — Дмитро збентежився, ідучи за матір’ю.
— Б— Будемо їсти, ти зрозумів?