У невеличкому містечку Полтава, в затишній хаті на околиці, розгорілася справжня родинна гроза. Соломія, 25-річна молода мати, стояла біля колиски свого сина, відчуваючи, як усередині клекоче від образу й втоми. Її історія — це крик душі жінки, роздертої між материнством, обов’язками дружини й тиском родини.
— Ми з чоловіком дуже посварилися, — ділиться Соломія, витираючи втомлені очі. — Так, я не без гріха, але ж я відповідальна за нашого сина! Яринко в мене цілком ручний, бешкетує без кінця — мабуть, скоро зубки почнуть вилазити. Весь день його на руках ношу, навіть борща не встигла зварити.
Маленькі діти — це випробування, яке не кожному дано зрозуміти. Але її чоловік, Богдан, схоже, не бажає цього бачити.
— Він прийшов з роботи й почав кричати, що через мене голодний, як вовк! — голос Соломії тремтить від обурення. — Ще й нарікав, що я не вибігла його зустрічати у сіни. А я в цей час Яринка годувала! Ледве дихала, щоб він не прокинувся. Яке там зустрічати чоловіка з посмішкою?
Богдан, здається, не усвідомлює, що значить бути матір’ю немовляти. Соломія взяла на себе все: догляд за дитиною, господарство, приготування їжі. А чоловік? Він «забезпечує родину» й вимагає затишку, гарячої вечері та ідеальної чистоти, наче вона — чарівниця, здатна розірватися на частини.
Соломія з усіх сил намагалася бути зразковою дружиною, турботливою матір’ю й бездоганною господинею. Але малюк неспокійний, потребує її уваги кожної хвилини, і часом вона не встигає навіть підлогу протерти, не кажучи вже про триразове харчування. Батьки Соломії далеко, працюють, допомоги від них немає. А зі свекрухою, Галею Степанівною, відносини напружені, як тетива.
— Свекруха з самого початку була проти нашого весілля, — з гіркотою згадує Соломія. — Вважала, що ми занадто молоді, що не готові до шлюбу. А насправді просто не хотіла відпускати свого Богданчика. Пророкувала, що ми розбіжимося через рік. Але ми досі разом. Хоча… іноді я й сама не знаю, чи надовго.
Після народження Яринка Соломія намагалася налагодити зв’язок із свекрухою. Здавалося, крига тріснула: Галина Степанівна пару разів посміхнулася, навіть подарувала онукові дзвіночок. Але до теплих відносин далеко, як до місяця.
— І ось Богдан заявляє, що я в дитину впилася! — Соломія ледве стримує сльози. — Каже, що я тільки Яринком і займаюся, а на нього часу не лишається. Запропонував у суботу поїхати до ринку, залишити сина з його мамою.
Соломія ніколи не залишала Яринка з чужими. Малиш на грудному вигодовуванні, прив’язаний до неї, як нитка до голки. Свекруха бачила онука щонайбільше тричі — як вона впорається? Але Богдан був непохитний.
— Моя мати виростила четверо дітей! — сказав він. — Вона знає, що робити. Досвіду в неї більше, ніж у тебе.
Він навіть купив молоковідсмоктувач, щоб Соломія могла залишити молоко для сина. Але проблема в тому, що Яринко категорично відмовляється пити з пляшечки. Плаче, відвертається, наче відчуває, що це не мама.
Богдан поставив ультиматум: якщо Соломія не погодиться залишити сина з бабусею, він влаштує скандал. Галина Степанівна, до речі, не проти посидіти з онуком кілька годин. Але Соломія не може позбутися тривоги.
— Я їй не довіряю, — зізнається вона. — Не тому, що вона погана. Просто… це моя дитина. Мій Яринко. А якщо він буде плакати? Якщо вона не зрозуміє, що йому потрібно?
Богдан же наполягає, що їм потрібен час удвох.
— Ми не тільки батьки, ми ще й чоловік і дружина! — кинув він у запалі сварки. — Чи ти забула, що таке бути парою?
Ці слова зачепили Соломію за живе. Вона любить чоловіка, але його докори здаються несправедливими. Вона не спить ночами, годує, колише, міняє пелюВона стиснула кулаки й вирішила, що сьогодні ввечері поговорить з Богданом по-справжньому, без криків і звинувачень.