У сонному містечку Полтава, у затишній квартирі над Ворсклою, життя Оксани та її чоловіка Богдана текло спокійно, аж поки не почалася дивна вистава, де головну роль відіграла свекруха. Їхня історія — це казка про те, як добрі наміри обернулися випробуванням для нервів та родинних зв’язків.
Після весілля Оксана й Богдан одразу оселилися окремо. Їхні діти давно виросли, завели свої родини, і подружжя залишилося удвох у просторій квартирі. Вирішивши, що самотність свекрухи, Надії Василівни, занадто важкий тягар, вони запросили її до себе.
— Вона ж нам не чужа, — казала Оксана чоловікові. — Та й по господарству допоможе.
Надія Василівна часто скаржилася, що в пустій квартирі їй сумно, особливо вночі, коли тиша стає невиносимою. Оксана, не роздумуючи, відчинила двері свого дому, певна, що це зміцнить родину.
Спочатку все йшло добре. Свекруха з запалом взялася до роботи: разом із Оксаною вони прибирали, готували, ділилися рецептами. Оксана відчувала, що між ними виникає взаєморозуміння. Надія Василівна була вдячна, і в домі панував спокій.
Завдяки допомозі свекрухи в Оксани з’явився вільний час. Вона повернулася до свого захоплення — в’язання на замовлення.
— Це, звісно, не мільйони, але для родинного бюджету гарний плюс, — ділилася Оксана з подругами, показуючи свої роботи.
Вона зв’язала для свекрухи пару светрів, які та носила з гордістю, хвалилася перед сусідками. За два роки спільного життя не було жодних сварок, і Оксана почала думати, що знайшла ідеальний баланс.
Але потім все змінилося. Оксана помітила, що свекруха почала хитренько ухилятися від обов’язків. Вона не відмовлялася прямо, але посуд залишався брудним, підлога — незатертою, а вечеря — неприготованою. Оксана, повертаючись з роботи, витрачала вечори, щоб доробити все сама.
— Я намагаюся розподіляти час, — зітхає Оксана. — Хочу встигати і по господарству, і замовлення виконувати. Але через свекруху все йде шкереберть. Клієнти незадоволені, терміни зриваються.
Її хобі, яке приносило радість і прибуток, опинилося під загрозою. Оксана не любила домашню роботу, але ще гірше їй було через почуття провини перед клієнтами. Час на в’язання танув, як сніг навесні, а втома накопичувалася, ніби важкий камінь.
Оксана вирішила поговорити зі свекрухою. Вона ніжно пояснила, що їй потрібна допомога, як раніше. Але Надія Василівна зробила вигляд, ніби не розуміє.
— Та я ж усе роблю! — обурилася вона. — Ще чого тобі треба?
Оксана запропонувала чітко поділити обов’язки: вона сама візьметься за господарство, щоб не залежати від свекрухи. Але замість розуміння отримала образи. Надія Василівна, немов дитина, якій забрали іграшку, побігла скаржитися Богдану.
— Оксана мене ображає! — причитала вона. — Я стараню, а вона незадоволена!
Богдан, не вникнувши, дивився на дружину з подивом:
— Що з тобою? Чого ти на маму накинулася?
Оксана намагалася пояснити, але свекруха перетворила це на гру. Вона то «хворіла», скаржачись на серце й слабкість, то раптом «одужувала», коли їй було зручно. Оксана почувалася в пастці: щоразу, коли вона чекала допомоги, все повторювалося.
— Я перестала на неї розраховувати, — зізнається Оксана. — Готую все сама, ніби її й немає. Але замовлень стало менше, клієнти йдуть. Це б’є по всіх нас, адже гроші від в’язання йшли на родинні потреби.
Дивно, але як тільки прибутки впали, Надія Василівна раптом знову взялася за справи. Посуд блищав, підлога сяяла, на столі з’являлася вечеря. Оксана здогадалася, що свекруха просто маніпулює, намагаючись привернути увагу.
— Може, їй самотньо? — розмірковує Оксана. — Ми стараємося бути поряд, гуляємо в парку, ходимо до знайомих. Але варто мені взяти нове замовлення — і вона знову «хворіє».
Тепер Оксана стоїть перед вибором. Свекруха знову допомагає, і можна взяти більше роботи. Але що, якщо все повториться? Знову зриви, незадоволені клієнти, докори чоловіка?
— Не знаю, що робити, — шепоче Оксана, дивлячись на незакінчений светр. — Якщо відмовлюся від замовлень — втратимо гроші. Але якщо повірю їй, а вона знову почне свої ігри — я не впораюся.
Що ж робити Оксані? Пробачити свекрусі її маніпуляції й ризикнути? Чи взяти все в свої руки, жертвуючи улюбленою справою? Може, вона надто драматизує, і свекруха справді потребує турботи? Чи це гра, у якій Оксана завжди програє?