Свято, якого не чекали
В старій хрущовці на околиці Києва витав запах біди, замаскований під святкову метушню. Ще на сходовому майданчику Марійка відчула їдкий дим, а по сходах стікали струмки мильної води, наче хтось влаштував у під’їзді потоп. Відчинивши двері, вона кинула на тумбу зіпсований букет з корпоративу, скинула зношені туфлі й натягнула капці, шкодуючи, що не взяла гумові чоботи – підлога була мов після повені. З глибини квартири лунав розпачливий котячий віск, змішаний з шипінням, муркотінням і запахом паленої баранини.
– Тарасе, що за мана?! – гукнула Марійка, відчуваючи, як серце стискається від поганого передчуття.
Тарас з’явився миттєво – у одних трусах, босий, з обличчям, пошарпаним кігтями й присипаним сажею, з фіолетовим синцем під оком. На голові гордо сиділо рушник, зав’язане, як чалма у султана, який тільки що вижив у бійці.
– Марійко, ти вже вдома? – пробурмотів він, провино похитуючи головою. – Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, до ночі…
Марійка втомлено плюхнулася на стілець, схрестивши руки.
– Розказуй, лиха доля. Що цього разу накоїв?
– Сонечко, не хвилюйся, – почав Тарас, але голос йому підводив.
– Я хвилювалася, коли в дев’яності бандити борги вибивали, – сухо відрізала Марійка. – Нервувала, коли кризи вдарили, а бізнес ледь не звалився. Після цього мені все одно. Доповідай, що в хаті коїться?
Тарас зітхнув, ніби перед стратою.
– Хотів сюрприз влаштувати. Свято тобі подарувати, незвичайне. Вирішив прибрати, постирати, вечерю зварити. Взяв відгул, сходив на ринок, купив сало. А потім все пішло шкереберть.
– Сало? – уточнила Марійка, відчуваючи новий поворот.
– Ні, пралька, – зізнався він. – Я закинув білизну, поставив сало в духовку, почав прибирання. І раптом кіт…
– Він живий?! – Марійка схопилася, очі спалахнули тривогою.
– Живий, живий! – заторопився Тарас. – Тільки мокрий. Клянуся, коли я вмикав машинку, його там не було! А потім він… ну, опинився всередині.
– ЯК?! – Марійка стиснула кулаки. – Як кіт міг залізти у закриту пралку?!
– Не знаю, – Тарас розвів руками. – Просочився, мабуть.
Марійка заплющила очі, борючись з бажанням задушити чоловіка.
– Продовжуй, детективе. І покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
– Е-е, Марій, він там… – Тарас завагався. – До нього треба йти.
– Лапи на місці? – голос Марійки став крижаним.
Тарас почухав пошарпане обличчя.
– Ще як! Тільки тимчасово… обездвижений. З міркувань безпеки.
– Гаразд, далі, – видихнула Марійка, готуючись до найгіршого.
– Отже, поки кіт… е-е, прасився, я відчув дим. Побіг у кухню, відкрив духовку – а там пекло! Пальці обпік, сало палає. Плеснув олії, а воно як вибухне! Волосся зайнялося, дим котить, я гашу. А тут кіт заверещав. Дивлюсь – його очі за склом машинки. Розумію, що йому там не солодко. Вимкнув пралку, а вона не відчиняється. Кіт реве, плита палає, обличчя болить, волосся тліє. Хапаю лом – і ось, машинка потекла, але кіт вискочив. Поки я гасив вогонь, ця тварюка носилася по хаті, верещала, мов різана, розбивала вази, обдирала шпалери, зривала штори, розливала вино, яке я для вечері приготував. Сусіди знизу стукали по батареї, погрожували кастрацією. Не знаю, коту чи мені. Але все під контролем, не хвилуйся!
Марійка витерла сльози – чи то від сміху, чи то від жаху – і рушила до кімнати. Погром був епічним: розбиті вази, калюжі води, обдерті шпалери, сморід палених котлет. На батареї, прив’язаний за всі лапи, висів кіт Гриць, з мордою, замотаною старою хусткою. Живий, але в шоці. Марійка подивилася на чоловіка, і її очі звужувалися.
– Пояснюй, – вимагала вона.
– Розумієш, він не хотів сидіти спокійно, – заляпав Тарас. – Мокрий був, боявся, що не висохне до твого приходу. Віджимати не дававВони з Тарасом, Грицем і купою сміття на підлозі зустріли 8 Березня – свято, якого ніхто не забуде.