— Хотіла лиш дітям допомогти, внука погодувати. Знаю, що у них з грішми туго, тому й відпустила невістку працювати, — зі скорбою зітхає Оксана Іванівна.
Їй п’ятдесят п’ять, і вона на пенсії через хворобу. Грошей ледве вистачає, але жінка справляється. Син давно дорослий, а молодша дочка вчиться у виші, підробляє та помагає матері.
— Син одружений уже шість років. Одразу після весілля вони з невісткою взяли іпотеку. Я радила однушку, щоб не тягнути непосильне, але вони обрали двушку. Допомогти не могла — сама ледве справляюся. Свати теж не втручалися, у них свої фінансові клопоти, — розповідає Оксана Іванівна, яка живе у містечку Вишняки.
Вона знала, що родина невістки, Мар’яни, не заможна. Її це не бентежило, але родичі Мар’яни постійно створювали проблеми.
— Бабуся Мар’яни ніколи не працювала, але народила п’ятьох. Жила з городу, тримала господарство, але злидні. Лише моя сватиха, мати Мар’яни, вибилася в люди. Решта її братів і сестер скатилися на дно, — згадує Оксана Іванівна.
Старший син загинув через пияцтво, середня дочка сидить за крадіжку, молодший син десь пропав. А найменша сестра Мар’яни, на сім років старша, досі сидить на шиї у матері.
— Ця сестра вийшла заміж за якогось нерозумного хлопця. Дітей немає. Чоловік у тюрмі, відсидів три роки, ще стільки ж попереду. А вона молода, їй жити хочеться, — розповідає Оксана Іванівна.
Поки зять був на волі, він набрав кредитів, які тепер сплачує сватиха, мати Мар’яни. Сама ж сестра, Соломія, повернулася до батьків і оформила допомогу по інвалідності, щоб хоч щось мати. Працює, але зарплати ледве вистачає на їжу та комуналку.
Сватиха, Наталія Петрівна, умовляла Соломію розлучитися, щоб частину боргів списали на чоловіка. Але та ні в яку: кохає його, готова й за ним у прірву. І тут нова біда:
— Наші діти ніби живуть непогано, я рада. А ми з чоловіком розлучаємося, — оголосила сватиха Оксані Іванівні.
— Я оніміла. Стільки років разом, і раптом таке! Виявилося, що свекор пішов до молодшої із трьома дітьми, залишивши родину без годувальника, — хитає головою Оксана Іванівна.
Незабаром і Мар’яна прийшла до свекрухи, скаржачись, що грошей не вистачає, а чоловіка, Олега, звільнили з підробітку. Їй запропонували роботу на половину ставки, і вона благала Оксану Іванівну посидіти з онуком.
— Хто їм допоможе, якщо не я? Сватиха працює, моя дочка вчиться, а інші родичі лише про себе думають. Я сказала Мар’яні, що боюся не впоратися — онук, Данилко, жвавий. А вона як заплаче! — зітхає Оксана Іванівна.
У підсумку вона погодилася доглядати Данилка, але тільки у себе вдома. Живе на першому поверсі, двір закритий — гуляти зручно. Квартира свекрухи була неподалік, возити онука нескладно. Оксана Іванівна, подолавши біль, пила ліки та справлялася.
Одного разу Данилко захворів, і бабусі довелося сидіти з ним у квартирі дітей. Зазирнувши у холодильник, вона аж здригнула — порожньо, як у степу. Саме тоді Олег залетів переодягнутися перед зустріччю.
— Мар’яна скоро буде, поки! — кинув він.
— Куди ти? — здивувалася Оксана Іванівна.
— На підробіток, заміна.
— І тут мене як грім ударив, — згадує вона із тремтінням у голосі. — Усі мене обдурили! Мар’яна працювала не заради іпотеки, а щоб сплачувати борги своєї сестри! Олег горбатився на двох роботах, я здоров’я гробила з онуком, а невістка рятувала свою рідню!
Оксана Іванівна була в шаленстві. Вона скаржилася синові, але той боронив дружину, запевняючи, що Мар’яна робила все заради сім’ї. Свекруха не могла повірити в таку брехню. Я можна брехати, дивлячись у вічі?
Вона розуміла, що після скандалу відносини погіршаться. Може, і онука не дадуть бачити. Але мовчати перед нахабством невістки Оксана Іванівна не збиралася. Її серце тріскалося від образи, але правда була важливіше.