Гості по сусідству: як Орина вставила нахабству межі
Микола повернувся додому втомлений, а в квартирі пахло смаженим — у духовці тушкувалося м’ясо, а Орина нарізала салат. Він підійшов, поцілував дружину й промовив:
— Пахне чудово.
— Стараюся для гостей, — усміхнулася вона.
— Для моїх? — насупився Микола. — Я ж просив — не готуй.
— Та як же… Це ж твоя родина. Люди після роботи, їм треба поїсти.
— Орино, ти згодом зрозумієш… Краще б послухала.
За кілька годин до цього йому подзвонила мати:
— Сину, Соломія, дочка Тетяни, із чоловіkom купили квартиру поруч із вами. Поки ремонт, без води. Тетяна просить — нехай у вас помиються кілька днів.
Микола не був у захваті. Ще з дитинства Соломію недолюблював — хитра, як і її мати.
— Гаразд, хай заходять, — зітхнув він. — Тільки в душ, більше нічого.
Соломія та її чоловік Ярослав з’явилися ближче до вечора.
— Вітаю! Я — Соломія, це мій чоловік. А ви, мабуть, Орина?
Не чекаючи запрошення, Соломія пройшлася кімнатами, потягала дверні ручки, заглянула у спальню. Микола зачинив двері:
— Ви ж, здається, у душ?
— Та-так! Орино, можна рушники? Своїх немає.
Коли обидва помилися, йти не поспішали. Сіли у вітальні, втягнули носом запах смаженого.
— Ой, як смачно! — защебетала Соломія. — Що готуєш?
Орина зітхнула й запросила до столу.
З’їли все дочиста. Пішли, забувши рушники, мочалки й шампунь. Орина зітхнула:
— Гель і шампунь не шкода, але мочалки треба купувати нові.
Наступного дня все повторилося. І на третій. Орина приготувала запіканку з броколі, Соломія скривилася:
— Фу! Це ви їсте?! Давай котлети.
На четвертий день була паста з м’ясним соусом. Соломія знову незадоволена:
— М’яса майже нема. Один соус.
Микола запитав Ярослава:
— Коли воду дадуть?
— Та вже дали, — чесно зізнався той.
Соломія блискавично втрутилася:
— Лейка ще не встановлена…
Після вечері Орина глянула на чоловіка:
— Я придумала, як їх відвадити. Але ти маєш підіграти.
Наступного вечора, коли гості влаштувалися, Орина принесла піднос із сухим вівсяним хлопом, тертим яблуком та медом.
— Це «Французький салат краси». Дуже корисний. Ми з Миколою тепер тільки його й їмо.
Соломія намагалася жувати, але салат їй явно не до смаку. Гості пішли швидко.
— Сьогодні вечерю готуєш ти, — сказала Орина чоловікові. — У морозилці вареники.
Через день Соломія подзвонила:
— У вас знову цей салат?
— Ага, Орина невблаганна… Якщо зайдете, купіть ковбаси, а то я вже сам не можу.
— Та ні, ми до вас більше не прийдемо. У нас тепер і вода, і лейка.
Через кілька днів Миколі подзвонила мати:
— Тетяна каже, Орина тебе не годує.
— Мамо, не слухай дурниць. Я ситий, здоровий і щасливий. А ще новина: через місяць ми переїжджаємо у будинок, цю квартиру продаємо. Ось тоді й побачимо, хто кому родина…