Повернення було пізнім: Оксана вже все вирішила.
Борис із похмурим виглядом намотував на виделку локшину. Оксана, спостерігаючи за ним, намагалася не виказувати тривоги, але все ж не втрималася:
— Несмачно, Борис?
Він лише насупився й мовчки продовжив їсти.
— Я ж усе зробила за рецептом…
— Нормально, — буркнув він, не дивлячись у вічі.
— Тоді в чому справа? Що трапилося?
Борис різко відкинув виделку, гучно зітхнув і почак метатися по кухні.
— Усе набридло! — випалив він. — Життя перетворилося на болото! Робота — дім — ти в халаті — каша — дитина. Це не життя, це каторга!
Оксана завмерла. Слова чоловіка били болючіше за ляпаса. Він продовжував:
— Ти подивися на себе! Була гарна, а стала… — він замовк, підбираючи слова. — Домогосподарка, та ще й якась виснажена. У Максима дружина — вогонь: і в декреті, і у спортзалі, і гроші підробляє, і встигає виглядати!
— У них бабуся допомагає, а ти у вихідні відсипаєшся. Мені просто немає коли, — тихо спробувала пояснити Оксана.
— Ось і завжди у тебе причини! А по факту — ти просто сіла мені на шию та деградуєш. Мені потрібен простір! Передышка! Я з’їжджаю. Сам. Не знаю, на скільки. Можливо — назавжди.
— А як же Іванко?
— Я платитиму, як належить. Навідуватимуся теж. Ти не залишишся без допомоги.
Борис піднявся. Оксана, як прокинувшись, кинулася йому напереріз:
— А моя передышка? Я не людина? Чому лише тобі можна втекти від турбот?!
Він підійшов до неї впритул, у голосі — роздратування:
— Ти — мати! І крапка. Сиди зі своєю дитиною.
З цими словами він вийшов, залишивши за собою важку тишу. Оксана лишилася сидіти на кухні, заливаючись сльозами. У голові гуло: як жити далі? Так, Борис був холодний, але він хоч був. І підтримка, і стабільність — усе розвалювалося.
Він пішов, навіть не попрощавшись із сином. Було очевидно — прямував до своєї холостяцької хати.
Першу ніч Оксана не зімкнула очей, але вранці, виснажена до межі, вирішила: не буде принижуватися та благати повернутися. Сама впорається.
І впоралася. Несподівано — стало легше. Не потрібно було прибирати за чоловіком, задовольняти капризи, прати купу білизни. Гроші Борис присилав — економила, але вистачало.
Біль був лише моральний. Особливо коли побачила в соцмережах, як Борис веселиться з якоюсь жінкою, посміхаючись у камеру. Подруга намагалася її підтримати: «Такий тобі не потрібен». А потім приїхала мати — спеціально взяла відпустку. Мовчки допомагала, не осуджуючи, але іншВона зрозуміла, що щастя можна знайти лише у власних руках, а не в порожніх обіцянках колишнього.