**Важка свобода**
— Орисю Савелівно, ви не бачили синю папку з документами? Я залишив її на тумбочці у вітальні! — голос Василя тремтів від тривоги. Він обшукав увесь будинок у тихому передмісті Львова, але папка ніби розчинилася у повітрі.
— Та була якась папка, — байдуже кинула Орися Савелівна. — Пошарпана, у плямах, то я її й викинула.
Василь застиг, наче його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він корпів два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Переписати можна, але підписи? Де їх знайти о десятій вечора?
— Та як ви могли?! — прошипів Василь, стримуючи лють. — Це був найважливіший звіт! Майже нова папка, кілька подряпин! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!
— Не розкидуй свої папери! — фукнула теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Ото справник! Якби тобі так важливо було, сховав би у свою кімнату, а не кидав де попало!
— Вона лежала на тумбочці, а не на підлозі! — Василь відчував, як кров приливає до скронь.
Це був не перший раз, коли Орися Савелівна викидала його речі. То сорочку «занадто стару», то старий блокнот. Але сьогодні вона переступила всі межі.
— Це мій дім, я тут господиня! — оголосила теща, гордо підіймаючи підборідь. — Не подобається — ніхто тебе не тримає!
Василь стиснув кулаки, мовчазно рахуючи до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, дім був Орисі Савелівні. Саме вона наполягла, щоб її донька, Соломія, і Василь жили з нею. «Нащо витрачати гроші на оренду, коли у мене місця повно?» — твердила вона.
Спочатку це видавалося розумним. Василь швидко піднімався кар’єрними сходами, пропадаючи на роботі від ранку до ночі. Соломія чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледве вставала з ліжка. Готувати, прибирати? Про це не могло бути й мови. Орися Савелівна запропонувала допомогу, і вони з вдячністю погодилися.
Але через рік, коли народився син Яромир, Василь заговорив про переїзд. Нехай і орендована квартира, але своя, зі своїми правилами. Соломія повстала: «Навіщо? Мама все робить, за Яромиром дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де можна було вранці гуляти магазинами, удень — у салоні краси, а ввечері годину пограти з сином. Господинею ставати вона не поспішала.
Василь поступився, але змиритися з цим назавжди не збирався. Потай він вкладав гроші у будівництво дому на околиці міста. Соломія нічого не знала — він передбачав її протести, відмовки, аби лишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готуванням і турботою про дитину.
Роздумуючи про це, Василь натягнув куртку і спустився до смітників. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівася знайти папку. Хай доведеться ритися, але шанс є. Мішок мав бути зверху — його викинули нещодавно.
Удача посміхнулася: папка знайшлася, документи цілі, навіть не зім’ялися. Василь, полегшено зітхнувши, повернувся додому, кинувши на тещу холодний погляд. Він пішов до Соломії. Сьогодні їх чекала важка розмова.
— До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено сказав Василь, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, повинен слухати її нарікання? Вона самостверджується за мій рахунок!
— Переїжджаємо? Куди? — збентежилася Соломія. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона для нас стільки робить!
— Я погодився тут жити, лише поки тобі потрібна була допомога, — різко відповів Василь. — Тепер ти здорова і можеш бути господинею у своєму домі.
— Мама допомагає з Яромиром! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!
— Допомагає? — Василь саркастично підняв брову. — Вона повністю виховує нашого сина! А ще налаштовує його проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!
— Яромирові немає й року, що він розуміє? — заплющила очі Соломія. — Ти перебільшуєш.
— Перебільшую? — вибухнув Василь. — Ти думаєш, година перед сном — це материнство? Орися Савелівна навіть пограти з сином не дає — то забирає його переодягати, то годувати!
— Наче ти так прагнеш його виховувати! — огризнулася Соломія. — Виходиш — він спить, приходиш — він спить.
— З наступного місяця все зміниться, — твердо сказав Василь. — Мені дали нову посаду з чітким графіком, без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси добиратися незручно.
— Це не привід переїжджати! У тебе машина! — обурилася Соломія. — Куди ти збираєшся? На орендовану квартиру?
— У нас свій дім, — спокійно відповів Василь.
— Який дім?! — Соломія аж задихнулася від здивування.
— Великий, просторий, у зеленому районі. Будівництво закінчилося два тижні тому— Знаєш що? — зідхнула Соломія, глянувши на нього новими очима, — а може, і справді час стати господинею власного життя.