У домі повіяв тривожний дух майбутнього хаосу. Оксана відчула це, ще не переступивши поріг квартири. У під’їзді стояв їдкий запах палених речей, а сходи були залиті мильною водою, ніби після потопу. Відчинивши двері, Оксана кинула на полицю букет квітів, принесених з роботи, зняла виснажені за день туфлі й наділа старі домашні капці. Хоча гумочі були б доречнішими — в приймальні води було ще більше, ніж на сходах. З глибини квартири лунав приглушений котячий крик, а десь у надрах хати щось шипіло, гуділо й підозріло тріщало.
— Тарасе, що за диявольщина?! — гукнула Оксана, відчуваючи, як усередині закипає тривога.
Через мить у дверях з’явився чоловік. В одних штанцях, босоніж, з обличчям, вимазаним сажею, глибокими подряпинами й солідним синяком під оком. На голові пишалося рушник, зав’язаний навхрест, ніби він тільки-но втік із ярмарку.
— Оксанко, ти вже вдома? — пробурмотів Тарас, нервозно покручуючи кінець рушника. — Я думав, корпоратив, ти ж директорка, допізна там тости підніматимеш…
Оксана глибоко зітхнула, сіла на старий пуф біля входу й, стримуючи роздратування, вимовила:
— Розказуй, Тарасе. Що ти цього разу наробив?
— Ну, Оксанко, моя радість, — почав він, заїкаючись, — тільки не сердься, прошу!
— Сердилася я, коли у дев’яності на нашу фірму бандити наїжджали, — різко відповіла Оксана. — Хвилювалася, коли гроші на рахунках згоріли під час дефолту. Психувала, коли криза нас ледве не добила. Після цього мені все одно, хай хоче потоп. Викладай, який тут цирк організував?
— Коротше… — Тарас завагався, потираючи синяк. — Я хотів влаштувати тобі свято. Сюрприз, розумієш? Вирішив прибрати, постирати, вечерю приготувати. Відпросився з роботи, заклав білизну в машину, сходив на базар… Ну, спершу на базар, купив м’ясо, а воно потекло.
— М’ясо? — підняла брову Оксана.
— Ні, пралька! — вистрибнув Тарас. — Але не одразу. Я поклав м’ясо в духовку, почав прибирати, і тут кіт…
— Він живий?! — Оксана підняла брову ще вище.
— Живий, звісно! — ображено буркнув Тарас. — Тільки трохи мокрий. Розумієш, коли я вмикав пральку, кота там не було, клянуся! А потім він якось… опинився всередині.
— Як?! — Оксана зсунула брови. — Як кіт міг залізти у закриту пральну машинку?!
— Не знаю, — Тарас розвів руками. — Напевно, телепортувався. Вони ж хитрі, ці коти.
Оксана заплющила очі, глибоко вдихнула й холодно промовила:
— Продовжуй, Тарасе. Це стає все цікавішим. Але спершу покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
— Е-е, сонечко, — завагався Тарас, — до нього йти треба. Він… там…
— Сподіваюся, лапи у нього цілі? — Оксана подивилася на подряпане обличчя чоловіка.
— О, ще й як! — похмуро підтвердив Тарас, потираючи щоку. — Тільки тимчасово… обезрушені. Його заради безпеки.
— Гаразд, потім розберемось, — Оксана махнула рукою. — Що далі?
— Отже, поки кіт… е-е, прання йшло, я відчув дим. Побіг на кухню, відкрив духовку — а там м’ясо палає! Пальці обпік, плеснув олії, а воно як полум’ям зійдеться! Волосся зайнялося, дим валить, я гашу, а тут кіт заверещав. Побіг до пральної машини, дивлюсь — його очі в ілюмінаторі, дивиться, як ув’язнений. Вимкнув машинку, хотів відкрити, а вона заблокувалася. Кіт реве, плита горить, обличчя болить, волосся тліє… Я схопив монті— Я схопив лом, хотів її відкрити, але машина відразу протекла, кіт вибіг, побігав по квартирі, розбив дві вази, зірвав шпалери, а потім я його прив’язав до батареї, щоб висох.