— Вже пізно сперечатись. Треба вирішувати, що робити далі. Прийдеться платити за навчання Олесі, хоч би за перший курс. Вона у нас розумна, підтягне знання й переведеться на бюджет, — втомлено сказала Ганна, дивлячись на чоловіка.
Тарас знизав плечима, немов розмова його не стосувалась.
— Тарас, ти взагалі чуєш?
— Так, — буркнув він, не відриваючи очей від телефону.
— Тоді треба продавати мотоцикл. У мене знайома цікавилась. Продамо, а гроші підуть на навчання Олесі.
— Ні, Ганно. Мотоцикл не продаємо, — різко відповів Тарас, змусивши дружину завмерти від несподіванки.
— А це чому?
Відповідь була як удар під ребра.
Ганна завжди вірила, що родина — це фортеця, збудована на довірі й компромісах. Вони з Тарасом прожили разом двадцять три роки, пережили труднощі, збудували дім на околиці Києва, виростили доньку. Але останнім часом все змінилось. Тарас став дратівливим, замкнутим. Ганна думала, що це через смерть його брата Ярослава, з яким він був дуже близький.
Ярослав залишив дружину Наталю й сина Марка. Ганна і Тарас підтримували їх, часто на власний шкоду. Але цей випадок став останньою краплею.
— Я обіцяв мотоцикл Марку, — кинув Тарас.
— Почекай… Як ти міг? Ми ж домовились продати його для Олесі! — Ганна відчула, як кров прилинула до обличчя.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на сімейній нараді, коли Олеся закінчувала школу! Вона обрала складну спеціальність, з високим балом!
— Тоді я не знав, що Ярослав помре, а Марк залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці вона не потрібна?! — Ганна намагалась достукатись до чоловіка, але він мовчав, дивлячись у підлогу.
Вона вирішила, що він прийняв її сторону, і почала готувати документи для Олесиного навчання. Дні проминули в клопотах.
Ввечері, готуючи вечерю, Ганна почула дзвінок телефону. На екрані світився номер Наталі.
— Ганно, дякую велике за подарунок! — голос вдови був сповнений радості.
— Який подарунок? — спантеличилась Ганна.
— Мотоцикл! Тарас подарував його Марку. Ти б бачила, як він щасливий! Він із дитинства мріяв про байк, Ярослав обіцяв подарувати на вісімнадцять. Але після його смерті… звідки в нас гроші? А Тарас виконав мрію сина! Дякую вам!
Серце Ганни стиснулось.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, Ганно. Тарас подарував його Марку. Ти не знала?
Ганна мовчала, не силах вимовити слова. Цей мотоцикл вони з Тарасом купили три роки тому на спільні заощадження. Вона погодилась на покупку з умовою: якщо знадобляться гроші для Олесі, мотоцикл продадуть.
В голові спалахнув недавній розмови з донькою:
— Мам, я все дізналась, треба внести аванс.
— Звісно, Олесю, ми з татом все вирішили. Завтра покупець приїде дивитись мотоцикл…
Тепер ці слова звучали як насмішка.
— Гаразд, чую, ти зайнята, — сказала Наталя й поклала слухавку.
Коли Тарас увійшов у дім, Ганна сиділа на дивані, стискуючи телефон.
— Тарасе, мені дзвонила Наталя. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він завмер, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без моєї згоди? Потай?!
— Ганно, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Тарасе! Ми купували його разом, з умовою, що продамо для Олесі!
— Та що ти заладила про навчання! — гримнув він. — Не розумієш? У мене немає сина. Ти народила мені лише доньку. А Марк — справжній хлопець. Я обіцяв Ярославу піклуватись про нього, як про рідного.
— Серйозно?! — голос Ганни затремтів від болю. — Олеся для тебе не спадкоємиця? Не рідна?
З коридору почулись кроки. Олеся стояла у дверях, бліда, з очима, сповненими сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав племінника? — її голос тремтів.
— Навчання — не головне, — буркнув Тарас. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Маркові ніхто байк безкоштовно не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Олеся, розвернулась і пішла у свою кімнату, грюкнувши дверима.
— Подивись, що ти наробив! — Ганна ледве стримувала гнів.
— Ганно, я втомився. Ти завжди незадоволена. Я втратив брата, Марк — батька. Ти цього не розумієш?
— А ти, схоже, втратив доньку, — холодно відповіла вона.
Останні місяці Ганна помічала, як Тарас віддалявся. Він затримувався на роботі, став скритим, часто навідувався до Наталі.
— Просто підтримую її, вона сама, — говорив він. — Марко просив допомогти з мотоциклом, він учиться на автомеханіка, любить техніку.
Ганна й сама допомагала Наталі: оформляла документи після смерті Ярослава, їздила з нею по інстанціях, організовувала похорони. Вона думала, Тарас цінує її підтримку, але він все частіше звинувачува— Ганна глянула на зачинені двері кімнати Олесі, і вперше за всі ці роки зрозуміла, що іноді найбільша кривда — це не зрада, а байдужість до власної дитини.