Дмитро стояв на вузькій вуличці в самому серці Чернігова, а перед ним — заплакана жінка, розгублена й безсила. Він дивився на неї холодним, байдужим поглядом, і в голові крутилася лише одна думка: «Ну коли ж ти відчепишся, Ганнусю? Залиш мене в спокої».
Місяцями він намагався уникати її. Спочатку мовчки, потім — усе відвертіше. Але Ганна, здавалося, жила у своєму світі. Вона переслідувала його — біля дому, біля офісу батька, біля університету. Учора вона прийшла на ферму, де він стажувався, і благала повернутися. А сьогодні знову стояла перед ним на колінах:
— Дімочок, я кохаю тебе, чуєш? Я все для тебе зроблю! Вона тобі не пара, ти сам це знаєш!
Він різко відштовхнув її, стиснув кулаки й прошипів:
— Очухайся. Я не кохаю тебе. Ніколи не кохав. Я зробив пропозицію Катрі, і через тиждень ми одружуємось. Годі руйнувати мені життя.
— А як же та ніч у Львові? А вечір на День народження у Дарини? Ти клявся, що не кинеш мене!
— Я був п’яний. А п’яні, як відомо… — не встиг він договорити, як Ганна вчепилася в нього, намагаючись поцілувати. Дмитро рвонувся, і вона ледве втрималася на ногах.
— Більше не смій так робити. Я не хочу, щоб через тебе у мене з Катею почалися проблеми. Між нами — кінець. Назавжди. І максимум, що я можу запропонувати — дружба. Якщо влаштовує — добре. Ні — прощавай.
— А якщо я куплю тобі авто? Позашляховик, про який ти мріяв? Адже батько тобі так і не подарував…
— Мені не потрібне авто від тебе. І не буде потрібне. Бувай.
Він розвернувся й пішов. У голові — пульсувала злість, у грудях — гіркий осад. Йому здавалося, що він звільняється від тягаря, але насправді все лише починалося.
Дома батько — Василь Олександрович — одразу зрозумів, що з сином щось не так.
— Щось трапилося, Дмитре? Ти якийсь не свій.
— Усе гаразд, тату. У нас з Катею все добре, весілля за планом.
— Добре. Дуже добре. Радію, що ти нарешті став чоловіком, обрав правильну дівчину. Ти мене тішиш, сину.
І справді, Дмитро змінився. З клубного гуляки він поступово перетворився на людину, яка цікавилася сімейною справою. Він навіть ходив у офіс, вчився у батька, вникав у справи. Батько був задоволений. Але й тривожився — чи не зірветься все знову? Чи не повернеться колишній Дмитро?
Весілля мало відбутися через шість днів, коли до їхнього дому несподівано увірвався батько нареченої. Чоловік був поза себе від люті.
— Ви не можете одружуватися на моїй доньці! — вигукнув він і кинув на стіл флешку. — Подивіться це — і все зрозумієте!
Василь Олександрович увімкнув запис, і обличчя його побіліло.
На екрані — Дмитро, у стрип-клубі, п’яний, розкутий, що ллє шампанське, обіймається з напівголими жінками. На записі — дата «вчора». Але Дмитро впізнав той вечір — це було рік тому. До Каті. До всього.
— Це підробка! — видихнув він. — Це старе відео! Хтось змінив дату…
— Мовчи, — перервав його батько. — Ти зганьбив мене. Забирайся. Ти більше не мій син.
Дмитро не сперечався. Він просто вийшов. Хотів сісти в авто — але охорона не впустила. Ключі забрали. Дім — більше не його. Все, що він вважав своїм, зникло в одну мить.
Він поїхав до кращого друга. Богдан. Єдиний, кому міг довіряти.
Але коли відчинив двері… у передпокої стояли Богдан іКатя. В халатах, з винуватою, але нічим не зворушеною усмішкою.