— Ну от і все, Соломійко Василівно, полегшало вам, рекомендації дали. Тепер головне — не запускати, дбайте про себе, — лікар усміхнувся, поплескав її по плечу і ввічливо привідчинив двері, щоб вона вийшла із сумками.
Соломія відчула, як у горлі стиснуло. Хоча й лежала в лікарні з неприємного приводу, але їй тут навіть трішки сподобалось. Хоч трохи перевела дух. А все тому, що останні роки вона вичавлювала себе, як лимон. Працювала, як віслюк, боялась навіть вихідних попросити. Тиск, запаморочення, слабкість — усе ігнорувала. У підсумку — лікарня з нервовим зривом та серцем. Місяць лежала, мама ледве не впала біля неї від переживань.
А от Тарасові, її чоловікові, було байдуже. Наче й не помітив, що дружина зникла. А може, й справді не помітив — варто було Соломії виїхати, як у їхню оселю тут же вдерлася свекруха. З каструлями, ганчірками й нотаціями.
— Соломійко, та ти ж розумієш, наш Тарасик — як дитина. Ну хто ж за ним подивиться, як не я? У тебе мати є, вона з тобою, а я за синочком побуду, — муркотала свекруха в трубку.
Соломія стискала зуби. Усе, чого вона роками навчала чоловіка — пішло прахом. Самостійність, допомога по дому — усе розчинилось, як цукор у каві. Знову вона — зла баба-яга, а його матуся — добра фея, яка «рятує» синочка від тиранії дружини. Хто кого тиранив — ще питання.
Згадувати перші роки шлюбу було неприємно. Тоді свекруха взагалі не відпускала їх із-під свого крила. Навіть у спальню дзвонила: «Ви спите? Чи може, у вас там щось не так, як треба?» Жах.
А познайомились вони смішно. Соломія тоді вийшла з дому після сварки з «подругою», яка виявилась зрадницею. Ішла вулицею, думала, як життя несправедливе, — і раптом на неї мало не впав чоловік з дерева. Точніше, гілка. Підвела очі — а там Тарас, застряг.
— Ви що, з глузду з’їхали? Вбитись хочете? — обурилась вона.
— Кота рятував! — образився він.
Кота, звісно, не було. Барсик втік, а Тарас лишився. Соломія принесла драбину та мотузку, допомогла злізти. Так і познайомились. Так і почалась їхня історія — гарна, але з гнильцем.
Після весілля Соломія швидко зрозуміла, що чоловік не просто нероба. Він — дитина. Ні посуд помити, ні сміття винести. Усе — з ньотом. А вона тягла все на собі: іпотека, робота, хвора мати. Він же скаржився своїй мамі, а та — їй. У підсумку Соломія взялась за виховання чоловіка по-справжньому. І, треба визнати, досягла успіхів.
Тарас почав змінюватись. Навчився готувати, прибирати, навіть ініціативу проявляв. Свекруха відступила — правда, іноді плакала в кутку, жаліючи синочка. Але все було під контролем. До госпіталізації.
Тепер все починалося з нуля. Соломія подзвонила чоловікові — мовчанка. Дивно. У понеділок у нього вихідний, зазвичай у цей час він уже снідав. Набрала свекруху — також не бере. Серце стиснуло. Сіла у таксі та поїхала додому. На душі — тривога.
Піднялась, вставила ключ у замок — і в цю мить двері розчинилися. На порозі — незнайома жінка.
— Ти хто? — холодно запитала Соломія.
— Я Мар’яна. Коханка Тараса. А ти, голубко, тут більше не живеш. Тож, будь ласка, зникни із нашого життя.
Соломія завмерла. Поки намагалась усвідомити почуте, двері грюкнули.
— Зараз твої речі винесу, — почулось із середини.
Через пару хвилин валізи одна за одною почали «виходити» за поріг. Трохи притиснувши ногою коханку, Соломія сіла на свій клітчастий чемодан і набрала поліцію. Не для того вона працювала, щоб тепер усе подарувати зраднику.
Коли приїхали правоохоронці, вона викинула обох — і чоловіка, і цю «Русалоньку». Тарас мовчав, а от його нова намагалась виставити претензії.
— Це ж і його квартира! Ти не можеш нас вигнати!
— Можу, — спокійно сказала Соломія. — Все оформлено на мене. Ідіть до мами, скаржіться.
Коли за ними замкнулись двері, вона вперше за довгий час видихнула. Провітрила кімнату, викинула постіль і подала на розлучення. Спочатку було боляче. Але потім стало… вільно.
Минув місяць. Однієї недільОднієї неділь ранку, лежачи у ліжку і насолоджуючись тишею, вона згадала старі фотографії, і тоді нарешті зрозуміла — їй більше нічого й нікого не шкода.