Випадок, який все змінив: як доля прийшла під бризками з калюжі
На кухні за чашкою чаю та шматком медового торта Катерина та її бабуся Зоя Аркадьївна насолоджувалися тихим вечором. Ювілей — таки справжнє свято: 75 років, галасливе сімейне застілля вже за плечима, гості розійшлися, а сам на сам — ось той найщиріший момент.
— Ось ти кажеш, бабусю, що чоловіки люблять очима… — раптом почала Катерина, опускаючи погляд. — Тоді поясни мені: що зі мною не так?
— Та все з тобою гаразд, рідненька, — певно відповіла Зоя Аркадьївна. — Розумна, гарна, добра, вихована. Що ще треба?
— Тоді чому я сама? Мені вже двадцять п’ять, бабусю… У моїх подруг родини, діти, а я… наче в глухому куті.
— Ще не зустріла свою долю, от і все, — тепло посміхнулася бабуся. — А був у тебе хтось, як його… Олег?
— Був, — кивнула Катерина. — Поки не з’ясувалося, що він одружений. Пішов так само тихо, як і з’явився.
— Правильно, що прогнала, — буркнула бабуся, сминаючи в пальцях серветку. — Одружені — це не про кохання, це про чийсь біль. Ти вчинила правильно. Але твоє щастя ще обов’язково тебе знайде. Ось побачиш.
Наступного ранку за вікном сяяв легкий мороз. Катерина поспішала на роботу у новому світлому пальто, обминаючи калюжі та слизькі льодяники. Думки блукали десь далеко, доки на неї не вихлинула брудна хвиля — просто з-під колес.
Обризгало з ніг до голови. Світле пальто миттю стало сіро-бурим. Катерина завмерла на місці, відчуваючи, як у горлі стиснуло від сліз.
— Пробачте! — до неї кинувся чоловік у дорогому пальті. — Зроду такого не робив. Вас мало не збив, так?
— Мені від ваших вибачень не легше! — скрикнула вона. — Як тепер іти на роботу?
— Давайте я вас відвезу. І до хімчистки заразом. Пальто відчистимо, чесно. Мене, до речі, звуть Тарас.
— Катерина…
Він допоміг їй перейти дорогу, відчинив двері машини та повез спочатку до офісу, а пальто — одразу до хімчистки. День мимоволі пройшов у чеканні, але Катерина забула запитати в Тараса номер, і тепер мучилася: як його тепер знайти?
Ввечері, стоячи біля входу до офісу, вона вже викликала таксі, коли раптом почула:
— Катерино!
До неї біг чоловік із букетом. Олег. Той самий.
— Нам треба поговорити!
— Нам більше немає про що! — рішуче відповіла вона. — Іди до своєї дружини!
— Я так просто не піду, — схопив він її за руку. — Катерино, ти повинна мене вислухати…
— Відчепися! — луВ цей момент поруч зупинився Тарас і, прикривши Катерину своїм плечем, стиснув кулаки, готуючись захищати її від нахабного колишнього.