Запечена правда: як одна тріска перевернула сім’ю
Олег повернувся додому після роботи, втомлений, але задоволений. Із кухні тягнувся смачний запах. Він зазирнув туди, потер руки:
— М-м-м, як смачно пахне! Що готуєш, Оленко?
— Вирішила запекти рибу, — спокійно відповіла дружина.
Але перш ніж він встиг запитати, які спеції вона додала, з глибини квартири донеслися дивні звуки. Олег насторожився:
— Це знову сусіди галасять?
— Ні, не сусіди. У кімнаті тебе чекає сюрприз, — з загадковою усмішкою промовила Оля.
— Який ще сюрприз? — здивувався він.
— Піди, побачиш сам.
Олег повільно пройшов коридором, обережно відчинив двері — і застиг. У кріслі, ніби то нічого й не трапилось, сиділа його мати — Надія Іванівна.
Вона з’явилася біля дверей без попередження. Оля, подумавши, що це доставка, відчинила відразу.
— Надіє Іванівно, вітаю. Чому не попередили? Раптом нас би не було вдома…
— Олег на роботі, а ти вдома. Я сама доберуся, ще не інвалідка. Де моя кімната?
— Заходьте поки сюди, потім вирішимо.
— У вас три кімнати, а ти не можеш відразу призначити? І як це він не знав?
— Він і сам не в курсі. Ви йому не казали?
— А навіщо? Я не в гості. Я тепер поживу у вас.
Оля стрималася, хоч і відчувала, як усе всередині стискається. Їй треба було закінчити роботу, і вона попросила свекруху трохи почекати. Та з єхидством оглянулася, кинувши напослідок:
— У холодильнику пусто…
— Зараз привезуть продукти.
Коли кур’єр приніс пакети, Оля швидко зібрала простий обід: нарізала сир, ковбасу, хліб, заварила чай.
— Може, хочете каші, сирників?
— Не турбуйся. Якщо що, сама приготую.
Оля кивнула і пішла. За півгодини, коли роботу було здано, вона повернулася на кухню і почула, що свекруха «освоїла» кімнату біля ванної — ту саму, де Олег проводив ночі за комп’ютером. Вона вже встигла заявити:
— Бардак, бруд, посуд. Він хоча б сам прибирає?
— Він працює, тут відпочиває.
— Працює? Іграшки у нього тут. Ти вдома сидиш, продукти через інтернет замовляєш. А він, бідний, і вдень, і вночі мусить горбатися.
Оля мовчки стримувалася. Занадто багато гіркоти накопичилося, але зараз був не той момент. Вона згадала нещодавню розмову з мамою, коли скаржилася на чоловіка та його захоплення:
— Ну хоча б не гуляє. Грає тихо, — заспокоювала мама.
— А коли діти будуть?
— У дитинстві не награвся…
І справді. Усі гроші, що мати дала на квартиру, Олег витратив на дорогу техніку. Дитяча мрія, сказав він тоді. Але все ж квартиру оформили на Олю — завдяки внеску її батьків.
Після обіду Надія Іванівна заснула у своїй «новій» кімнаті. Олег встиг повернутися з роботи, почув хропіння й здивувався:
— Це що, сусіди?
— Ні, твоя мама. Заходь, поговори.
Мати прокинулася якраз вчасно. Без вітань, одразу:
— Я тепер на пенсії. Планую подорожувати, а між поїздками жити у вас. Квартиру збираюся продати, гроші ж тобі віддала. Значить, у мене тут теж є метри.
— Мам, ти серйозно? Ми цю кімнату хотіли під дитячу. Оля буде проти.
— Тоді повертай мені гроші. Усе по справедливості.
— Я й так щомісяця тобі переказую. У нас сім’я.
— Сім’я? Оля вдома сидить. Ти працюєш один. Принесіть документи. Сподіваюся, все оформлено як треба?
Оля мовчки пішла, повернулася з папкою.
— Ось документи. Квартира записана на мене. Гроші вклали мої батьки.
— А мої?
— Витрачені. На твоєму улюбленому синові. На його «дитинство».
Олег підвівся, провинився:
— Пробач, мам. Але тоді я так мріяв про це. А тепер — награвся. Більше не хочу.
— Ага! — спалахнула Оля. — А якщо не припиниш — я подам на розлучення. І поїдеш до мами, до своїх іграшок.
— Олю, не треба! Я все продам. Обіцяю. Пішли вечеряти. Сьогодні — без комп’ютера.
За вечерею свекруха мовчала, насупившись.
— Я, значить, ніхто тут? А розраховувала жити як господиня.
— Ви — мати мого чоловіка. Але в нас — своя сім’я. І я не збираюся все робити на ваш підказ.
— Олеже, ти під каблуком!
— Краще під каблуком у коханої дружини, ніж під маминим контролем. Ти все життя вирішувала за мене. А тепер годі. Я виріс.
Надія мовчки встала, взяла сумку:
— Викличте мені таксі. Я поїду. А ти ще про мене згадаєш…
Олег мовчки провів матір до машини. Повернувшись, сів за стіл:
— Я хочу і рибу, і м’ясо. Усе відразу. Я дуже проголоднів.
— А щодо ігор — ти справді так вирішив?
— Так. Усе продам. Нам знадобляться гроші на дітей. Тепер я готовий. А з мамою — як-небудь розберемося. Головне, щоб ти була поруч.
Оля усміхнулася. А всерединВідчула в серці, що тепер їхній дім нарешті заспокоївся.