Одного похмурого вечора, розбираючи старі речі в батьківському домі, Марійка натрапила на розмову, яка перевернула її життя. Вона сиділа у своїй кімнаті, коли з кухні донісся тривожний голос матері:
— Марійко, може, повернешся до нього? Ну що ти, справді, все кинула та втекла?
— Мамо, я ж казала, це тимчасово, — втомлено відповіла Марійка. — Жильці скоро виїдуть з дідової квартири у Львові, я туди переїду. Не хочу вам заважати.
— Та як же заважати, доню? — голос матері тремтів. — Жили ви з Олегом, усе в вас було добре. Не пив, не гуляв. Ще чого тобі треба? Навчіться підлаштовуватись один до одного, не перший рік разом!
Марійка гірко всміхнулася, дивлячись у вікно, за яким моросив дощ. Вона відчувала, як усередині наростає буря. Як пояснити матері, що її шлюб був ніби життя під цілю чужих очей?
— Мамо, ти не знаєш, як я жила все ці роки, — почала вона, і голос задрижав від стриманих емоцій. — Ти завішуєш штори вночі? А у спальні ви з татом удвох чи з юрбою сусідів? А коли вам схотілося чогось особистого — про це знає весь під’їзд? Ні? А в нас саме так! Я ніби живу в акваріумі, де кожен мій крок, кожен подих — на виду. Не здивуюсь, якщо весь квартал знає, якого кольору моя білизна або… — вона завагалася, — чим ми з Олегом займалися вночі. І ти думаєш, це нормально?
Мати мовчала, вражена. Марійка продовжила, не в силах зупинитись:
— А знаєш, хто всьому кварталу про це розказує? Мій чоловік! Той самий, від якого я втекла і до якого не повернусь. Він не вміє тримати язика за зубами! Я благаю: «Олеже, це лише між нами», а через годину вже всі знають. Він заплющує очі й каже: «Та я ж по секрету, що тут такого?» — Марійка стиснула кулаки. — Востаннє він влаштував істерику, кричав, що так звик, що його мама не зі зла, просто переживає. А навіщо, скажи, його мамі знати, в який день ми плануємо зачати дитину?!
Мати ахнула, прикривши рот рукою.
— Так, мамо, саме так і було! — Марійка майже кричала. — Дзвонить мені його мати й питає, як усе пройшло, переживає за онуків. Ходила до якихось знахарок, трави мені підкладала через Олега, щоб він у чай сипав! Це була остання крапля. Я не можу так жити! Іду вулицею, а люди посміхаються, ніби знають, що ми вчора робили. В мене вже параноя! Його мати дзвонить і турботливо питає, чи стояла я на голові після… ну, ти зрозуміла. Сил більше нема!
Марійка замовкла, важко дихаючи. Мати дивилася на неї з жахом, не знаючи, що сказати.
— А сюрприз? — продовжила Марійка тихіше. — Зробити сюрприз неможливо. Він усе розтрепле! Подарує мені щось, а я вже місяць як від сусідки знаю, що він збирається купити. Хороший він, так, не п’є, не курить, працьовитий. Але цей його язик… Я не можу, мамо.
Батько, зазвичай мовчазний, раптом встряв у розмову:
— Годі, мати, чіплятися до дівчини! — його голос був твердим. — Сказала, не може — отже, не може. Хто її підтримає, як не ми? Живи, доню, скільки треба.
Він повернувся до Марійки, пом’якшивши тон:
— Знав я таких, як твій Олег. У нас у бригаді був один, називали Балакун. Жодної таємниці йому не довіриш — усе рознесе. Казав, що вся його родина така, від батька успадкував. Може, і брехав, хто його знає. Але жити з таким — мука.
Марійка подякувала батькові поглядом і пішла до своєї кімнати. Вона любила свою затишну квартирку, де все було облаштовано з теплотою й турботою. Але жити з Олегом, чия балакучість руйнувала будь-яку приватність, було нестерпно.
У двері постукали. Мати увійшла, нервуючи підолом фартуха.
— Марійко, ти справді подала на розлучення?
— Мамо, дай мені подумати, — зітхнула Марійка. — Але, скоріш за все, так. Він не зміниться.
— А раптом він виправиться? — з надією запитала мати.
— Не виправиться, — різко сказала Марійка. — Думаєш, мені легко?
Мати пішла, а Марійка лігла на ліжко й дала волю сльозам. Вона не очікувала, що її шлюб з Олегом, таким привабливим, надійним і добрим на перший погляд, закінчиться так. Ще до весілля були натяки: одного разу вони ночували на дачі, а потім усі сусідки почали з нею вітатись, посміхатися, називати ласкавими словами. А свекруха якось зізналася, що нинішні дівчата «гульвіси», а Марійка — «хороша, чиста». Через роки, у сварці, свекруха кинула, що знала про її невинність ще до весілля.
— Ти розказав своїй матері?! — тоді викрикнула Марійка.
— Та й що? Вона так раділа! — відповів Олег, не розуміючи її люті.
Це був переломний момент. Марійка зрозуміла, що більше не витримає.
Минуло три місяці. Марійка переїхала в інший район Львова, подалі від дому, щоб поМинулого вечора вона несподівано зустріла Олега біля свого під’їзду.