Тайни на виду
У один похмурий вечір, розбираючи старі речі в батьківському домі, Оксана натрапила на розмову, яка перевернула її життя. Вона сиділа у своїй кімнаті, коли з кухні донісся тривожний голос матері:
— Оксанко, може, повернешся до нього? Ну що ж ти, справді, все кинула та й поїхала?
— Мамо, я ж казала, це тимчасово, — втомлено відповіла Оксана. — Жильці скоро виїдуть із дідусевої квартири в Одесі, я туди переїду. Не хочу вам заважати.
— Та як же заважати, доню? — голос матері тремтів. — Жили ви з Іваном, усе в вас було добре. Ну, не пив, не гуляв. Що тобі ще треба? Навчись підлаштовуватись один до одного, не перший рік разом!
Оксана гірко посміхнулася, дивлячись у вікно, за яким моросив дощ. Вона відчувала, як всередині назріває буря. Як пояснити матері, що її шлюб був ніби життя під прицілом чужих очей?
— Мамо, ти не знаєш, як я жила всі ці роки, — почала вона, і голос задрижав від прихованих емоцій. — Ти завішуєш штори вночі? А у спальні ви з татом удвох чи з купою сусідів? А якщо вам захотілося чогось особистого, про це знає цілий під’їзд? Ні? А в нас саме так! Я ніби живу в акваріумі, де кожен мій крок, кожен подих — на виду. Не здивуюсь, якщо весь квартал знає, якого кольору моя білизна чи… — вона завагалась, — чим ми з Іваном займалися вночі. І ти думаєш, це нормально?
Мати мовчала, вражена. Оксана продовжила, не в змозі зупинитись:
— А знаєш, хто всьому кварталу про це розповідає? Мій чоловік! Той самий, від якого я пішла і до якого не повернуся. Він не може тримати язика за зубами! Я благаю: «Іване, це тільки між нами», а через годину вже всі в курсі. Він бовтає очима й каже: «Та я ж по секрету, що такого?» — Оксана стиснула кулаки. — Востаннє він влаштував істерику, кричав, що так звик, що його мама не зі зла, просто переживає. А навіщо, скажи, його мамі знати, в який день ми планували зачати дитину?!
Мати ахнула, прикривши рот рукою.
— Так, мамо, саме так і було! — Оксана ледь не кричала. — Дзвонить мені його мати й питає, як усе пройшло, переживає, мовляв, за онуків. Навіть до якихось знахарок ходила, трави мені підкладала через Івана, щоб він у чай підсипав! Це була остання крапля. Я не можу так жити! Іду вулицею, а люди посміхаються, наче знають, що ми вчора робили. У мене вже параноя! Його мати дзвонить і турботливо питає, чи стою я на голові після… ну, ти зрозуміла. Сил більше немає!
Оксана замовкла, важко дихаючи. Мати дивилася на неї з жахом, не знаючи, що сказати.
— А сюрприз? — продовжила Оксана тихіше. — Зробити сюрприз неможливо. Він все розтріскає! Подарує мені щось, а я вже місяць тому від сусідки знаю, що він збирається купити. Добрий він, так, не п’є, не палить, працьовитий. Але цей його язик… Я не можу, мамо.
Батько, зазвичай мовчазний, раптом встряв у розмову:
— Годі, мати, чіплятися до доньки! — його голос був твердим. — Сказала, не може — значить, не може. Хто її підтримає, як не ми? Живи, доню, скільки треба.
Він повернувся до Оксани, пом’якшивши тон:
— Знав я таких, як твій Іван. У нас у бригаді був один, звали його Балакун. Ніякої таємниці йому не можна було довірити — все рознесе. Казав, що вся його родина така, від батька успадкував. Може, і брехав, хто його знає. Але жити з таким — мука.
Оксана подячно кивнула батькові й пішла в свою кімнату. Вона любила свою затишну квартиру, де все було облаштовано з теплотою й турботою. Але жити з Іваном, чия балакучість руйнувала будь-яку приватність, було нестерпно.
У двері постукали. Мати ввійшла, перебираючи поділ фартуха.
— Оксанко, ти справді на розлучення подаси?
— Мамо, дай мені подумати, — зітхнула Оксана. — Але, швидше за все, так. Він не зміниться.
— А раптом він виправиться? — із надією запитала мати.
— Не виправиться, — різко відповіла Оксана. — Думаєш, мені легко?
Мати пішла, а Оксана лігла на ліжко й дала волю сльозам. Вона не очікувала, що її шлюб з Іваном, таким привабливим, надійним і добрим на перший погляд, закінчиться так. Ще до весілля були натяки: якось вони ночували на дачі, а потім усі сусідки почали з нею вітатися, посміхатися, кликати ласкавими словами. Свекруха ж якось обмовилася, що нинішні дівчата «гульвіси», а Оксана — «гарна, чесна». Через роки, у гарячці сварки, свекруха кинула, що знала про Оксанину невинність ще до весілля.
— Ти розповів своїй матері?! — кричала тоді Оксана.
— Та й що? Вона так раділа! — відповів Іван, не розуміючи її люті.
Це був переломний момент. Оксана зрозуміла, що більше не витримає.
Минуло три місяці. ОкОксана переїхала в інший район Одеси, подалі від будинку, щоб почати все з чистого аркуша, але одного дня під своїм парадним побачила Івана, який ніяково переступав з ноги на ногу.