**Коли доля стукає у двері**
30 квітня
Керівник маркетингового відділу Олег, самотній і впевнений у собі, не зміг відвести очей від нової співробітниці — яскравої, зухвалої Соломії. Вона лише з’явилася в офісі, а він уже крокував до неї, не приховуючи зацікавленості.
— Доброго ранку, колего, — промовив він, і його усмішка, тепла, майже палаюча, змусила Соломію на мить затримати на ньому погляд.
— Доброго, — відповіла вона м’яко, але з іскрою, і куточки її губ здригнулися у відповідній усмішці.
— Ну що ж, приступайте. Ознайомить вас із справами Наталя, вона у нас головна за наставництво, — Олег кивнув у бік старшої колеги. — Вивчіть інструкції. Успіхів, сподіваюся, злагодимося.
Колеги, переважно жінки, провели його поглядами. Коли Олег вийшов, Наталя прошепотіла сусідці Галині:
— Звідки в нашого Олега такі кучеряві манери перед новачками? — Вони переглянулися й тихенько засміялися.
Соломія спочатку трималася насторожено. Новий колектив, чужі обличчя. Вона не була скромницею — у свої двадцять три роки за плечима вже було кілька пристрасних романів. Ще в коледжі вона закрутила історію з викладачем, що був на двадцять років старший. Він сам розірвав стосунки, коли чутки дійшли до його родини. Соломія лише знизала плечима й пішла далі, залишаючи за собою шлейф розбитих сердець.
Через пару тижнів Олег запропонував їй залишитися після роботи й зайти в кафе на Дніпрі.
— Чому б і ні? Ви мій начальник, а з начальством треба догоджати, — відповіла вона з хитрознаючою усмішкою, ніби кидаючи виклик.
Її тон був настільки невинним, що Олег на мить подумав — вона жартує. Але серце його тьохнуло від радості. Йому тридцять два, серйозних стосунків не було — все обривалося на півдорозі. З Соломією ж все завертілося стрімко: зустрічі, пристрасть, кохання. А незабаром увесь офіс гудів від новини — Олег і Соломія запрошують колег на весілля.
**Родина на межі**
Олег розчинявся в Соломії, виконуючи її найменші капризи. Вона поставила умову:
— Ніяких дітей, Олежу. Я хочу жити для себе. Коли буду готова, скажу. А поки — ніяких колясок і безсонних ночей.
Олег вірив, що час усе змінить. Він чекав, що Соломія передумає, зрозуміє, що родина без дітей — це лише половина щастя. Але місяці минали, а вона лише відмахувалася:
— Олеже, я ж одразу сказала. Не тисни на мене. Я не готова.
Одного разу він застав її у ванній — вона стояла бліда, з тестом на вагітність у тремтячих руках.
— Соломіє, ти… вагітна? — видихнув він, боячись повірити.
Вона мовчки кивнула, а її очі наповнилися сльозами. Олег, поза себе від щастя, підхопив її на руки, але вона раптом розридалася:
— Я не хочу народжувати! Не хочу бути товстою, не хочу цього життя! Зроби щось!
Він пригорнув її до себе, цілуючи мокрі від сліз щоки.
— Не плач, це ж диво. Я так тебе люблю, Соломійко. У нас буде малюк!
Але Соломія була непохитна. Вона записалася до лікаря, вирішивши позбутися дитини. Олег, дізнавшись, увірвався до клініки, встигнувши в останній момент. Зі скандалом вивів її на вулицю.
— Соломіє, благаю, не роби цього. Нехай наша дитина живе. Я буду поруч, усе візьму на себе, — його голос тремтів.
Вона згодВона погодилась, але за умови: пелюшки, підгузки, нічні підйоми — це не її клопіт.