**Пісня зимового парку: новий розділ життя**
Оксана Миколаївна закуталася в теплу кожушину, обережно притиснула до себе маленьку онуку Соломійку й вирушила з нею на прогулянку до засніженого парку на околиці Львова. У парку молоді батьки з колясками сміялися, їхні голоси перепліталися з хрустінням снігу під ногами. Соломійка, загорнута у м’яке пледико, миттєво заснула під діянням свіжого повітря. Оксана Миколаївна поринула у спогади про свою молодість, про те, як сама виховувала сина Богдана. Вона так глибоко занурилася у думки, що ледве почула дитячий плач. Спочатку здалося, ніби це Соломійка, але ні — онука спала мирно. Неподалік стояв чоловік із коляскою, розгублено озираючись. Побачивши Оксану, він простогнав:
— Допоможіть, будь ласка! Я не знаю, що робити!
Оксана завмерла, вражана його знесиленим голосом.
***
Коли Олеся й Богдан одружилися, свекруха одразу поставила умову:
— Тепер ви самі за себе. Я тебе, сину, виростила, вивчила. Хочу пожити для себе, мені всього сорок п’ять. А вам треба звикати один до одного. Тож із внуками не поспішайте!
— Ну й заявила твоя мама, наче ми їй заважаємо, — похмурилася Олеся.
— Не переймайся, вона добра, просто сама мене виростила, — усміхнувся Богдан. — Нещодавно жартувала, що з подругою знову молоді, хочуть заміж. На танці ходять, на екскурсії їздять. Коли їй з внуками сидіти?
— І як пошуки? — скептично запитала Олеся.
— Поки ніяк. На танцях один дядько був на всіх, обрав іншу, і вони туди більше не ходять. А на екскурсіях самі жінки! Але не хвилюйся, мама просто так говорить. Куди вона подінеться — допоможе, — обійняв дружину Богдан.
Жили вони поки що в Оксани Миколаївни. Вона не заперечувала, але вдома бувала рідко. Зранку до вечора на роботі, потім — театр, зустрічі з подругами. У вихідні також десь пропадала. Молоді господарювали самі.
Олеся хвилювалася, що свекруха справді розсердиться, дізнавшись про її вагітність. Але Оксана Миколаївна лише усміхнулася:
— Швидко ви, ну що ж, як вирішили, так і буде!
Коли довідалася, що буде дівчинка, навіть зраділа:
— Я завжди хотіла дочку, але не вийшло. Значить, тепер буде онука!
Щоправда, спочатку Оксана не втручалася у догляд за Соломійкою, наче боялася, що її обтяжать. Із роботи не поспішала, у вихідні почувалася вільною.
— Добре, що мої батьки іноді приїжджають, погуляють із Соломійкою, — якось сумно сказала Олеся Богдану, не встигши приготувати вечерю. Соломійка цілий день капризничала — різалися зубки.
Богдан, звикший з дитинства до домашніх справ, миттєво взявся допомагати дружині й заспокоювати її:
— Але ж ми самі хотіли дитину!
— Вона ж бабуся! Добре, хоча коляску подарувала, іноді з Соломійкою грає. А он у моєї подруги Даринки мама з роботи біжить — одразу онуку забирає. А твоя жодного разу не запропонувала! — образилася Олеся.
— Ми молоді, справимось. А мама втомлюється. І даремно Даринка свою маму так завантажує, — засміявся Богдан. — Мама ж попередила!
Та все ж у наступні вихідні вони попросили Оксану Миколаївну погуляти з Соломійкою в парку, поки вони зійдуть у кіно. Свекруха, у якої не було планів, погодилася.
Оксана вдягла кожушину, тепло загорнула дитину — надворі випав перший сніг, а сонце сяяло, обіцяючи гарну прогулянку. Парк був через дорогу, і незабаром вони вже йшли хрусткими доріжками. Молоді батьки з колясками посміхалися один одному, а Соломійка, заколисана свіжим повітрям, спала.
Оксана йшла, поринаючи у спогади. Вона сама виховувала Богдана. Батьки жили в селі й не допомагали, осуджуючи її за невдалий шлюб. Чоловік пішов, не проживши з нею й року. А вона, горда, тягла все сама. Колишній присилав аліменти вкрай рідко, але все, що в неї було, йшло на сина. Для себе — найдешевша їжа, аби лише не голодувати. Коли Богдан підріс, стало легше. Вона працювала недалеко від дому, син після школи приходив до неї в офіс, їв, робив уроки. Так і жили. Оксана до цих пір любила смачно поїсти — відлуння тих голодних років.
Раптом її вирвав із думів дитячий плач. Вона здригнулася, подумавши, що це Соломійка, але онука спала спокійно. Неподалік чоловік безнадійно коливав коляску, з якої лунав рев. Він обернувся, побачив Оксану й благаюче промовив:
— Допоможіть! Я вперше гуляю з онуком, не знаю, що робити!
Оксана завмерла, не вірячи вухам. Їй стало приємно, що він прийняв її за молоду маму. Підійшовши, вона помітила, що немовля впустило пустульку. Поправила — дитина затихла, зацмокала.
— Дякую! Мої тут поряд живуть, а я недалеко, але зовсім заплуОксана подивилася на чоловіка, і в її серці прокинулася тепла надія, що, можливо, саме тут, у цьому зимовому парку, починається нова сторінка її життя.