В невеличкому містечку, де густі соснові ліси й сірі поля розкинулися навкруги, а вітер гнав сухі листя вулицями, життя текло повільно, мов річка в низині. Ближче до вечора Артему подзвонив телефон. Мелодія, яку обирала його дівчина Оксана, розірвала тишу. Він підніс трубку й почув її голос:
— Артеме, я в салоні краси. Заїжджай за мною, знаєш куди.
— Гаразд, скоро буду, — коротко відповів він і перервав дзвінок.
Артем знав, що Оксана проводить у салоні щонайменше дві години, тому не поспішав. Після роботи він припаркував авто біля салону й, щоб скоротати час, зайшов у кав’ярню неподалік.
— Подзвонить, коли закінчить, — подумав він, сідаючи за столик. Офіціант миттєво прийняв замовлення.
Артем поїв, прогортав новини, подивився кілька відео, але Оксана все не телефонувала. «Цікаво, скільки вона сьогодні витратить?» — промайнуло в голові. Хоча платив не вона, а її батько — впливовий бізнесмен, чиї гроші лилися рікою. Оксана ніколи не економила.
Вони зустрічалися сім місяців, іногда жили разом у його скромній двокімнатній. Але коли Оксані набридала його «тіснота», вона їхала до батьків у розкішний маєток за містом. Єдина донька, вона ні в чому не знала відмови. Оксана познайомила Артема з родителями, але її мати, Ірина, дивилася на нього зверхньо. Звичайний програміст, 27 років — що з нього взяти? Оксана, певно, умовила матір не втручатися, і та трималася холодно, але без образ. Артем почувався чужим у їхньому домі.
Він і сам почав розуміти, що Оксана — не та, про кого він мріяв. Але думка про весілля не відпускала, особливо після слів її батька: «Зробиш мою доньку щасливою — озолочу. Засмутиш — пошкодуєш». Натяк був ясний.
Оксана була примхливою, але сліпучою красунею. Артем не розумів, навіщо їй стільки часу в салоні — вона й без того була ідеальною. Розумна, з почуттям гумору, але горда й зіпсована батьковими грошима. Напередодні вона заявила:
— Артеме, через десять днів летимо на Мальдіви. Тато все оплатить. Я втомилася, хочу відпочинку.
— Від чого втомилася? Ти ж не працюєш, — здивувався він.
— Тато влаштує твою роботу, не хвилюйся.
Її слова дратували. Їхні стосунки ставали все складнішими. Артем відчував, що вони з різних світів, але все ще збирався одружитися. Роздумуючи над кавою, він раптом почув голос:
— Артеме, це ти? — хлопець навпроти посміхнувся, мов старому другу.
— Олежу? — Артем схопився, впізнавши друга дитинства. — Очам не вірю! Скільки років минуло, дванадцять?
— Заматерів, брате! — Олег ляснув його по плечу. — Виглядаєш солідно.
— І ти вже не хлопчисько, — засміявся Артем. — Як тут опинився?
— Чекаю на сестру, Марійку. Вона в консерваторії, на останньому курсі. Сьогодні концерт, а я класику не переношу, от і зайшов сюди, — усміхнувся Олег.
— Марійка? Як вона? — оживився Артем.
— Талант! Звичайна дівчина з села, а сама вступила до консерваторії, без блату, — з гордістю сказав Олег.
— Хочу її побачити! — вигукнув Артем.
— За півгодини подзвоню їй, поїдемо зустрічати. Якщо не зайнятий, приєднуйся. Ти сам?
— Чекаю Оксану, наречену. Вона в салоні, незабаром підійде.
— Чудово, ми з Марійкою під’їдемо, — Олег пішов, обіцяючи повернутися.
Артем поринув у спогади. Літо у бабусі в селі, де жили Олег і Марійка. Їхній двір із яблунями, озеро, річка. Вони ловили рибу, смажили її на вогні, співали під гітару. Марійка, хуХуда, як тростинка, дівчинка з темними косами була його першим коханням.