Випадковий гріх, який не пробачили
— Олесю, що з тобою?! — злякалася Мар’яна, побачивши, як подруга зблідла, втупившись у екран телефону.
— Катя померла… — прошепотіла Олеся.
— Катя? У тебе була сестра? Ти ж ніколи не розповідала. Двоюрідна?
— Ні… рідна. Просто ми не спілкувалися майже двадять років. Я… не могла.
— Боже… А скільки їй було?
— На дев’ять років старша за мене. П’ятдесят вісім…
— І що, хворіла?
— Я не знаю, Мар’яно… Я взагалі нічого не знаю… — Олеся заридала, випустивши телефон із рук.
Коли Олесі було всього три роки, її старша сестра Катя вже піклувалася про неї, як про власну дитину. Батьки працювали з ранку до ночі, і вся турбота про малу лягла на Катю. Вони були нерозлучні — Катя дорослішала, а Олеся зростала поруч із нею.
Коли Каті виповнилося 18, вона вийшла заміж за Андрія. Його любили всі. А особливо Олеся. Вона була закохана в нього. Серйозно обіцяла, що вийде заміж тільки за такого, як він.
Родина жила дружно, стосунки між сестрами були теплими, наче в них справді була одна душа. Коли Катя з чоловіком переїхали до іншого міста, до Львова, через роботу, Олеся часто навідувалася до них на вихідні.
Вони годинами силили удвох на кухні, перебирали спогади, ділилися думками. Андрій не заважав — він знав, як це важливо для них обох.
Олеся теж вийшла заміж. Невдало. Чоловік виявився тихим алкоголіком. Тримався на кодування, а потім зрився. Олеся подала на розлучення. І саме тоді сталося те, що зруйнувало їхнє життя.
Андрій приїхав у рідне місто у справах. Катя попросила його провідати сестру:
— Ти ж для неї, як брат. Поговори. Їй зараз дуже важко. Скажи, що вона не одна…
— Звичайно, — кивнув він. — Я пам’ятаю, яка вона крихка всередині.
Він купив фруктів, вина, улюблені цукерки Олесі. Постукав у двері. Довго ніхто не відчиняв. Вже збирався йти.
Коли двері відчинилися, на порозі стояла вона — з порожнім поглядом, з очами, набряклими від сліз.
— Добре, що прийшов… — ледве промовила.
Вони сіли за стіл. Олеся мовчала, а Андрій намагався її розважити, розповідав про роботу, про синів.
Вона слухала, а потім раптом почала:
— Я не витримала, Андрію. Він пив, опускався… Наче звір… Мені здавалося, що він схожий на тебе. Тому і вийшла за нього. А він… був зовсім не ти.
— Не кажи так, Олесю… — м’яко сказав він. — Ти заслуговуєш на інше.
Вона підійшла до вікна. Він підвівся, обійняв її ззаду:
— Поплач… стане легше.
Вона обернулася, і в її очах було стільки болю, стільки самотності… Він пригорнув її. Не пам’ятав, як їхні губи зустрілися. Не розумів, як опинився з нею у ліжку.
Зранку вони прокинулися поруч. Андрій мовчки одягнувся і пішов. Олеся залишилася лежати, дивлячись у стелю, не вірячи в те, що сталося.
З того дня між ними пролегла прірва. Ніхто не знав правди. Ніхто навіть не здогадувався.
Олеся стала рідше навідуватися до сестри. Катя не розуміла:
— Чому ти уникаєш мене? Що я зробила не так?
Олеся не могла зізнатися, що зрадила сестрі з її чоловіком. Не могла. Хотіла забути, викреслити. Але в грудях — пе— Але серце, на жаль, не забуває.