Записка, що перевернула життя: шкільна історія про кохання та заздрість
Роман, як завжди, розстібав свій рюкзак, коли помітив між зошитами незвичайний складений папірець. Він обережно розгорнув його, і в грудях щось стиснуло:
«Привіт! Ти мені дуже подобаєшся. Якщо хочеш зустрітися — чекатиму сьогодні о четвертій за школою».
Хлопець здивувався навіть до ступору. Він не мав жодного поняття, хто міг залишити цей лист.
Але цікавість перемогла. Рівно о четвертій він був на місці. І раптом… побачив Олену. Сором‘язливу, тиху новеньку.
— Це ти мені писала? — обережно запитав він.
— Що? — Олена здивовано підняла брови. — Я? Звісно, ні!
— Тоді чому ти тут? Ти ж… мене чекаєш?
— Ну… Даринка сказала, що я тобі подобаюся… — пробурчала Олена, червоніючи, як буряк.
Роман насупився. Все ставало дедалі дивнішим.
Переїзд, що змінив усе
Олена разом із батьками переїхала до іншого району, коли вони придбали квартиру в новобудові. І хоча життя стало комфортнішим, її колишня школа опинилася занадто далеко. Батьки були непохитні: раз нова школа під вікнами — будеш вчитися тут.
Олена опиралася, як могла. У дев’ятому класі міняти колектив, коли всі вже давно подружилися, було страшно. Але її не почули.
— Знайдеш друзів! — сказала мама. — Ти ж у нас комунікабельна дівчина!
Та мама помилялася. Олені завжди було важко зблизитися з людьми. І в новій школі вона одразу не вписалася.
Спочатку до новенької виявляли інтерес, але вона відповідала коротко, уникала поглядів. Незабаром її почали уникати.
Олена не ображалася — вона просто була іншою. Тихою, спостережливою. Таємно вона спостерігала за одним хлопцем — Романом. Жартівливим, відкритим, улюбленцем класу.
Він їй подобався. Дуже. Але вона навіть подумати боялася заговорити з ним.
Заздрість у шкільних стінах
Це помітила Даринка — енергійна, самовпевнена дівчина. Вона давно відчувала щось до Романа, але їх пов‘язувала лише дружба.
Побачивши, як Олена кидає на нього нерівні погляди, Даринка відчула роздратування. Вона вирішила поставити новеньку на місце.
— Давайте розіграємо її? — запропонувала вона подругам. — Підкинемо Роману записку від «таємничої шанувальниці», а Олені скажемо, що він сам до неї палає. Хай викручується!
Подруги спочатку вагалися, але згодом погодилися. Даринка підійшла до Олени і промовила зі штучною добротою:
— Чула, що ти подобаєшся Роману. Хочеш, дізнаюся, чи це правда?
Очи Олени засяяли. І це добило Даринку.
— Він запросить тебе на зустріч, — сказала вона, — тільки нікому не згадуй. За школою, о четвертій. Договорились?
— Гаразд, — прошепотіла Олена, щаслива, збентежена, збентежена.
Фінал, якого ніхто не очікував
Наступного дня Даринка підклала записку в рюкзак Роману. Той прочитав — здивувався, зацікавився.
Він прийшов. І побачив Олену. А вона — його.
— Це ти писала?
— Ні… Мені сказали, що ти…
Роман усе зрозумів. Зітхнув. Він уже знав, на що здатна Даринка.
Але Олена… адже вона прийшла. Значить, йому не здалося?
— Раз ти тут, значить, я тобі подобаюсь? — усміхнувся він.
Олена почервоніла ще дужче. Вона хотіла втекти. Але Роман зупинив її.
— Раз уже зустрілися… хочеш, пройдемося?
Даринка, яка спостерігала за цим із-за кута та знімала все на телефон, оніміла. Не за планом. Так не мало бути.
Але найгірше було те, що наступного дня Олена й Роман увійшли до класу… разом. Веселі, посміхаючись. І сіли поряд.
Наслідки
— Ти спеціально? Щоб помститися мені? — запитала Даринка у Романа на перерві.
— Ні, ти ж сама нас познайомила. Дякую, якщо чесно. Ми чудово знайшли спільну мову.
Даринка не вірила. Вона чекала, що це скінчиться. Що все це — лише гра.
Але минули місяці. Вони були разом. Закінчилася школа. Вони залишилися парою. Потім весілля.
І лише тоді Даринка остаточно зрозуміла: її жарт обернувся проти неї самої.
Мораль?
Перш ніж мстити або жартувати зловтішно — подумай. Інколи доля знаходить спосіб розставити все на свої місця.