«Та вже й не мати»: Світлана Миколаївна про життя колишньої невістки після розлучення
Світлана Миколаївна з Чернігова не може змиритися з тим, як склалося життя її сина та його колишньої дружини. Те, якою стала Оля після розлучення, свекруха називає не інакше як «безвідповідальною легковажністю».
— Син кинув Олю з дитиною, так, я його не виправдовую. Хоча серце матері, хоч не хочеться, все одно болить за нього. Одружився швидко, на першій любові — на Мар’яні, з якою ще в університеті зустрічався. Тоді, поки він у армії був, вона за його друга вийшла заміж. А тепер розлучилася, син із нею перетнувся десь у супермаркеті — і все, закрутилося знову. У них уже й спільний син народився. Усе, здавалося б, гарно в нього.
Олю він зустрів після армії. Працювали разом. Швидко одружилися, народилася Софійка. Спочатку здавалося — родина міцна. Але потім, як видно, стара любов взяла гору.
Розлучення пройшло спокійно, без скандалів. Син пішов, залишивши колишній дружині квартиру, меблі, все. Забрав лише свої речі. Оля поводилася гідно, не заважала ні батькові, ні бабусі спілкуватися із Сонею.
— Але те, що вона витворяє після розлучення — це розуму не підвладно, — похитує головою Світлана Миколаївна.
Сусідки, звісно, одразу зацікавилися:
— Що, пиячить? Гуляє? Чоловіків приводить?
— Ні, — кривиться Світлана Миколаївна. — Вона не п’є, та й не з тих, щоб по мужиках бігати. Але поводиться так, ніби в неї все в житті чудово. Завжди весела, увесь час із кимось зустрічається, то на дачу, то на природу, то в похід, то в неї гості. Ніби не вона після розлучення залишилася з дитиною, а він!
Оля бере Софійку всюди з собою. Каже, що свіже повітря корисне, що дівчинці потрібне спілкування, що подруги теж із дітьми. А Світлані Миколаївні це не до душі:
— Хто знає, хто ще на цих пікніках буває? Чоловіки? Розлучениці? Алкоголь? Паління? Дитина це все бачить, чує. Що за виховання?
Жінка впевнена — із онукою їй було б краще:
— У мене вона б і домашній суп їла, і до теаАле тепер лише залишається згадувати, як колись усе було інакше, коли родина була разом, і тихо шкодувати про втрачене щастя.