**Тінь напередодні щастя**
У невеличкому містечку під пагорбами, де ранковий туман розстилався, як білий ковер, Марійка з подругами гучно святкувала дівич-вечір. Завтра вона стане дружиною свого нареченого, Олега. Веселощі були на розквіті: дзюрчання бокалів, сміх, музика. Раптом у двері постукали. Марійка, поправляючи сукню, пішла відчиняти.
— Добрий вечір, — промовила з м’якою винуватою інтонацією літня жінка на порозі. Її обличчя, вкрите зморшками, здавалося десь баченим.
— Добривечір, — відповіла Марійка, і в повітрі зависла напружена тиша. Вона чекала, що скаже незнайомка.
— Прийшла попередити: не виходь за Олега, — вигукнула гостя, і її очі, наче вугілля, впілися в Марійку.
— Що? Чому? — дівчина остовпіло дивилася на стару, не розуміючи, що відбувається.
—
Напередодні весілля подруги, як і годиться, влаштували Марійці дівич-вечір. Останні роки вона жила в невеликому будиночку на околиці містечка, який дістався їй від бабусі. Будинок був скромний, але затишниІ перед очима в неї промайнуло те, про що вона забула — теплі літа з Олексієм, які так нагадували їй про справжнє щастя, що відтепер буде з нею завжди.