Таємниця, яка розірвала сім’ю
У затишному містечку над річкою, де ввечері запалювали ліхтарі, Марія прибирала на кухні. Аромат свіжоспіченого паску ще стояв у повітрі, коли раптом задзвонив телефон. На екрані з’явилося ім’я подруги Оксани, з якою Марія не спілкувалася роками.
– Оксанко, привіт! Як же я тобі рада! – скрикнула Марія, витираючи руки об фартух.
Після невимушених розмов Оксана раптом запитала:
– Машенько, ти з Тарасом розлучилася?
– Ні! Звідки тобі це? – здивувалася Марія, і серце їй стиснуло.
– Дивно, тоді як ти поясниш оце? – голос Оксани звучав тривожно.
За мить на телефон Марії прийшло повідомлення з фото. Вона відкрила його, глянула на знімок і завмерла, ніби світ навколо розсипався.
—
– От біс, як мене все звалило! – увірвався в квартиру Тарас, шпурляючи ключі на комод у передпокої.
– Тарасе, що сталося? – здивувалася Марія. Вона завжди поверталася з роботи раніше за чоловіка, встигаючи прибрати та приготувати вечерю.
– Що, що?! Усе! – гаркнув він, скидаючи куртку. – Ця робота, рутина, побут! Ні просвіту, ні життя! Марусю, давай тікатимемо кудись, відпочинемо. Хоч на озеро, хоч у санаторій. Я більше не можу!
– Але ж треба взяти відпустку, – замислилася Марія. – Ми ж твоєму батькові обіцяли допомогти з городом…
– До біса горід! – перебив Тарас. – Він не втече за два тижні, а я ось-ось лусну від усього цього! Тобі що важливіше – помідори чи я?
– Звісно, ти, – тихо відповіла Марія, бачачи, як серйозно виглядає чоловік. – Я поговорю на роботі, мені не відмовлять. Два роки без відпустки.
– Значить, купую квитки? – оживився Тарас, потираючи руки.
– Купуй, – кивнула Марія. Їй і самій давно хотілося вирватися з коловороту справ: то випускний сина, то його вступ до університету в іншому місті, то потік від сусідів зверху, через який довелося робити ремонт. Сили були на межі.
– Вирішено, – оголосив Тарас. – На озеро дорого, їдемо до санаторію. Там природа, озеро поруч, і по кишені не вдарить.
Марія не заперечувала. Вона рідко сперечалася з чоловіком. Навіть коли після потопу Тарас купив дешеві шпалери замість тих, що їй подобалися, або коли відмовив їй від хорошої роботи, заявивши:
– Це ж через все місто їздити! Закинеш дім. І що, що зарплата гарна? Я,