**Щоденник Оксани Мельник**
Тінь зради: шлях до нового щастя
Оксана часто їздила у відрядження. Раз на місяць вона на два-три дні вирушала до головного офісу компанії у сусіднє місто. Ігор звик до її відсутності й не заперечував. Вони працювали у різних компаніях, бачилися увечері, проводили разом вихідні – та й то не завжди. У Ігоря було хобі – полювання. Він часто їздив із друзями на природу. Оксана не обурювалася, розуміючи, що чоловікові потрібен простір для себе.
Разом вони прожили двадцять чотири роки, довіряючи одне одному без зайвих питань. Їхня донька нещодавно вийшла заміж і переїхала до іншого міста. Оксана, залишаючись сама, читала, зустрічалася з подругами. У їхній родині панували спокій і гармонія – вона була поступливою, уникала сварки, гасила конфлікти в зародку. Ігорю все подобалося.
Але у деяких чоловіків настає момент, коли, як кажуть, «біс під ребро». Таке трапилося й з Ігорем. Він закохався у колегу Соломію – на десять років молодшу, незаміжню, яскраву та товариську. Вона швидко влилася до колективу, знайшла спільну мову з усіма й почала вдивлятися у Ігоря. Серед усіх чоловіків у офісі саме він здавався найвпевненішим, стильним і, ніби випадково, завжди опинявся поруч.
Колеги, помітивши початок роману, дивувалися: Ігор славився зразковим сім’янином. Але він закохався як підліток! Йх шепотіли, попереджаючи Соломію, що в Ігоря любляча дружина. Та вона лише відмахувалася. Соломія належала до тих жінок, що полюють на одружених чоловіків, вважаючи їх легкою здобиччю. У неї вже був досвід: з попередньої роботи їй довелося піти через скандал із дружиною начальника, яка влаштувала їй «гарну» зустріч.
Ігор, який ніколи не зраджував Оксані, втратив голову. У свої сорок сім він відчував себе на піку сил. Не звиклий приховувати почуття, він відкрито захоплювався Соломією. У вихідні зникав, посилаючись на полювання з друзями. Оксана почала здогадуватись і якось жартома запитала: «Ігорю, що це ти по вихідних вдома не буваєш? Чи не завів кого, коханий?»
«Що ти, Оксанко! – відмахнувся він. – Друзі кличуть, ти ж знаєш».
Півроку Ігор жив подвійним життям. Соломія все більше його вабила, він проводив з нею щораз більше часу, навіть запрошував до себе, коли дружини не було. Оксана поверталася із відрядження в гарному настрої: звіт зданий, проект захищений, і вона їхала додому на день раніше. Її сріблястий автомобіль плавно ковзав трасою, у салоні тихо грала музика.
«Завтра на роботу не піду, – думала вона. – П’ятниця, я ж мала приїхати лише завтра. Куплю вина, посиджу з Ігорем. А то знову на своє полювання помчить».
Відчинивши двері, вона побачила чоботи чоловіка й жіночі туфлі. «Може, дочка приїхала?» – мигнула думка. Але, увійшовши у вітальню, вона завмерла. На дивані сиділа молода жінка у короткому халаті, а Ігор виходив із спальні, на ходу застібаючи сорочку.
«Оксано? Ти звідки? Ти ж завтра…» – пробубонів він.
«А я сьогодні, – холодно відпов«Ти звідки?» – почувся голос з прихожої, і Оксана обернулась, побачивши солодку посмішку Сергія, який тримав у руках квіти та новий ключ від їхнього спільного майбутнього.