Ти коли-небудь бачив людину свого віку й подумав:
«Нічого собі! Я ж виглядаю не настільки старенько… правда?» 😄
Ось що сталося з моєю знайомою:
—
Мене звуть Оксана. Я чекала на автобус на зупинці, і коли зайшла всередину, помітила бейдж водія. Там було його повне ім’я — і воно мені щось нагадало.
Раптом згадала високого гарного хлопця з чорним волоссям, у якого колись була таємна закоханість у школі… майже 35 років тому.
На мить подумала:
«Невже це він? Той хлопець, про якого я мріяла?»
Але коли придивилася до водія, відпустила цю думку.
Він був лисий, з сивиною, у зморшках, з невеличким животиком — виглядав набагато старшим!
Та все ж не втрималася:
— Вибачте, а ви не були випускником школи №35?
— Так, був! — усміхнувся він.
— А якого року закінчили?
— 1982… А що?
Тоді я випалила:
— Ми ж однокласники!
Він уважно подивився на мене…
А потім…
ЦЯ ЛЮДИНА…
ЛИСИЙ,
СИВИЙ,
У ЗМОРШКАХ,
З ТРОХИ КРУГЛИМ ЖИВОТИКОМ,
З ВТОМЛЕНИМИ ОЧИМА І ПОВІЛЬНОЮ ХОДОЮ…
ПИТАЄ МЕНЕ:
— А ви який предмет викладали, пані?
😑
З того дня я нікого не суджу за зовнішністю.
Але зізнаюся… наступного разу я значно ретельніше підібрала свій образ! 😉
Скажи, хіба це не трохи боляче? 😆