Тайна старого листа: кохання сильніше за минуле
Володимир повернувся з роботи виснажений. Улітку він підробляв на будівництві – не вічно ж жити на мамині гроші. Через рік закінчить університет, влаштується за фахом, одружиться зі своєю коханою Соломією.
«Мамо, а давай на вихідні до села поїдемо? Відпочинемо, я на рибалку схожу», – мрійливо запропонував він, допиваючи вечерю.
«Я сама хотіла сказати, сину, – відповіла Марія, ставлячи перед ним чай. – Думала, ти втомлюєшся, не до села. Може, продамо хату? Якщо ніхто там не живе, вона розвалиться. Після смерті батька ми туди не їздили. Якщо він вам не потрібен, грошей на весілля вистачить».
«У батьків Соломії дача біля міста, – кивнув Володимир. – Я за. Давай продамо. У п’ятницю ввечері поїдемо».
«І Соломію візьмемо», – радісно додала Марія.
Володимир щоліта проводив у селі у бабусі. Після її смерті батьки приїжджали туди у відпустку, навіть садили город. Але після трагедії з татом – він загинув – мати забула про хату.
У п’ятницю ввечері вони їхали автобусом. Володимир дивився у вікно, Соломія спала, схиливши голову йому на плече. Шлях недовгий – сорок хвилин, але у спекоті він тягнувся вічністю. Нарешті автобус зупинився на краю села. Пасажири, хапаючи сумки, поспішали вийти. Володимир зістрибнув зі сходинок, вдихнувши тепле повітря.
«Ох, вся сорочка мокра, бідний», – пожаліла Соломія.
«Нічого, – посміхнувся він. – Дійдемо, залишимо речі й на річку купатися».
Вони йшли селом, ігноруючи цікаві погляди місцевих. Жінки віталися, проводжаючи їх очима, але не питали, куди прямують – у селі так не прийнято. Володимир ніс сумки з їжею на два дні, відчуваючи легкість після душного автобуса.
Двір старої хати заросли бур’яном і кропивою. «Обережно, дивіться під ноги», – попередила Марія. Соломія скрикнула, притиснувшись до Володимира. Іржавий замок піддався легко. Усі троє увійшли в прохолодну хату й завмерли.
«Ніби й не від’їжджала», – зітхнула Марія, охоплена ностальгією.
Володимир впізнав знайомі деталі: вицвілі фото на стінах, картинки, вирізані ним у дитинстві з журналів, короткі завіси. На залізних ліжках лежали подушки під в’язаними покрывами. Посередині кімнати стояв стіл, накритий пошарпаною блакитною клейонкою.
«Затишно тут, – сказала Соломія. – Не шкода продавати?»
«Я розберу речі, – розпорядилася Марія. – Володимире, принеси дров, вони у дворі. Соломіє, оглянься поки».
Хатина ожила. У печі тріщали дрова, на столі з’явилися гречка, чай, цукор, печиво. Стара плитка з відкритою спіраллю працювала. Володимир приніс води з криниці, Марія поставила чайник. Коли стало спекотно, відчинили вікна та двері, випускаючи тепло. Володимир із Соломією пішли купатися на річку.
Вночі не спалося – хата скрипіла, ніби скаржилася на стаХоч минуле і нагадало про себе, вони вирішили йти вперед, тримаючись за руки, бо тепер знали – їхнє кохання сильніше за будь-які таємниці.